Тетяна Воропаєва прочитала в музеї лекцію «Голодомор, як колоніальна практика Радянської імперії: соціально-психологічні аспекти»

Новини музею 16 Квітня 2018

Як відрізняються соціально-психологічні особливості людей, які пережили Голодомор, та їх сучасників? Чи в 1932–1933 роках люди лише фізично страждали? Чи страхіття пережитого змінюють особистість? 

14 квітня 2018 р. в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулась лекція «Голодомор, як колоніальна практика Радянської імперії: соціально-психологічні аспекти». Автором є Тетяна Воропаєва – кандидат психологічних наук, доцент, науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона зазначила, що окрім мільйонів загиблих від голоду і ненароджених, що само по собі суттєво вплинуло на генофонд і розвиток українського народу, Голодомор боляче вдарив по тих, хто залишився живим. Він знизив їх соціальну та політичну активність, посіяв страх перед владою. Історична пам’ять і психологія тих, хто вижив під час Голодомору, була скалічена згадками про канібалізм та трупоїдство, про побиття та інше. Ці трагічні події досі відображаються на психології людей, які пережили геноцид.

Голодомор і знищення української інтелектуальної еліти, про які заборонялося знати до кінця 80-х років ХХ ст., призвели до нищення спадковості в інтелектуальному розвитку українського народу, втрати ідентичності та спільних цінностей. Трагедія Голодомору мала наслідком також неусвідомлений комплекс меншовартості у великої кількості українців.

Постгеноцидне українське суспільство гостро потребує спокійної совісті, вивільнення від психологічних комплексів, свободи від страху.

Тетяна Воропаєва серед іншого розповіла про свою участь у проекті, в рамках якого у 2008 р. науковими співробітниками Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка було проведено опитування 100 студентів (політологів, істориків, філологів) двох університетів Москви і двох університетів Санкт-Петербурга. Опитування було проведено російською мовою.

 

Відповіді на питання: «Чи правильно робить Російська Федерація (РФ), вшановуючи пам’ять людей, які загинули від голоду в блокадному Ленінграді?» – були такими: «Так» – 91%, «Ні» – 0%, «Важко сказати» – 9%.

 

На питання: «Чи правильно робить Україна, вшановуючи пам’ять людей, які загинули від Голодомору 1932 – 1933 рр.?» студенти відповіли наступним чином: «Так» – 34% петербурзьких студентів і 4% московських студентів, «Ні» – 18% петербурзьких студентів і 84% московських студентів, «Важко сказати» – 48% петербурзьких студентів і 12% московських студентів.

 

Відповіді на питання: «Чи повинна РФ також вшановувати пам’ять людей, які померли від штучно створеного голоду в часи радянського тоталітаризму?» були такими: «Так» – 78% петербурзьких студентів і 46% московських студентів, «Ні» – 6% петербурзьких студентів і 52% московських студентів, «Важко сказати» – 16% петербурзьких студентів і 2% московських студентів.

 

На питання «Чи правильно називати геноцидом штучно організовану голодну смерть 6 – 10 млн. людей?» студенти відповіли наступним чином: «Так» – 32% петербурзьких студентів і 2% московських студентів, «Ні» – 20% петербурзьких студентів і 82% московських студентів, «Важко сказати» – 48% петербурзьких студентів і 16% московських студентів.

 

Відповіді на питання «Чи відомо Вам, що Православна церква Московського патріархату визнала український Голодомор 1932–1933 рр. геноцидом?» були такими: «Так» – 4% петербурзьких студентів і 0% московських студентів, «Ні» – 86% петербурзьких студентів і 92% московських студентів, «Важко сказати» – 10% петербурзьких студентів і 8% московських студентів.

 

Відповіді на питання «Чи відомо Вам, що Україна не звинувачує росіян у Голодоморі?» розподілились так: «Так» – 46%, «Ні» – 10%, «Важко сказати» – 44%.

 

Відповіді на питання «Чи підтримуєте Ви діяльність українських студентів, спрямовану на ретельний збір інформації про загиблих родичів і земляків в роки Голодомору?» були такими: «Так» – 42% петербурзьких студентів і 28% московських студентів, «Ні» – 14% петербурзьких студентів і 34% московських студентів, «Важко сказати» – 44% петербурзьких студентів і 38% московських студентів.

 

На питання «Чи може об’єднати Росію і Україну спільне вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму, щоб унеможливити повторення подібних трагедій у майбутньому?» студенти відповіли наступним чином: «Так» – 64% петербурзьких студентів і 46% московських студентів, «Ні» – 12% петербурзьких студентів і 26% московських студентів, «Важко сказати» – 24% петербурзьких студентів і 28% московських студентів.

 

Отже, опитування показало, що студенти Санкт-Петербурга є більш демократичними і більш співчутливо ставляться до проблеми Голодомору, ніж московські студенти. Це можна пояснити глибшими демократичними традиціями Санкт-Петербурга та тісним спілкуванням петербурзьких студентів з родичами, знайомими та близькими людьми, які на власному досвіді знають, що таке мученицька смерть від голоду в блокадному місті.