Одним із найяскравіших представників української творчої інтелігенції 20-30 років минулого сторіччя був Василь Верховинець – композитор, хореограф і фольклорист. Його ім’я на довгі роки було викреслене з театральних афіш і навіть після реабілітації у 1958-му воно залишалося незаслужено забутим у совєтській Україні.

Василь Миколайович Верховинець (справжнє прізвище Костів) народився 18 січня 1880 року на Івано-Франківщині. Родина майбутнього композитора і хореографа була залюблена в пісню – батько керував церковним хором, а мама мала гарний голос, який  успадкував Василь. Син талановитих батьків і сам згодом пов‘язав своє майбутнє з музикою та театром.

Після закінчення Самбірської учительської семінарії певний час учителював. Але в 1906 році доля звела провінційного вчителя з корифеєм театру Миколою Садовським. Той одразу помітив талановитого хлопця й забрав до себе в трупу. Спочатку працював художником сценічних образів, а згодом його голос вже чарував киян.

Окрім співу, досконало опанував хореографію. Вже в 1910-му дебютував із танцювальною постановкою опери Лисенка «Енеїда». А згодом присвятив народному танцювальному мистецтву чималу частину свого життя, написавши цілий посібник із вивчення народного танцювального мистецтва.

У 1930 році Василь Верховинець створив «Жінхоранс» – жіночий театралізований хор у Полтаві. Цей ансамбль не тільки виконував пісні, а й підтанцьовував у такт співу. На той час це був цілковито новаторський крок.

Львів, Київ, Полтава, Харків, Одеса – ці міста, де жив і творив у різні роки митець, чули і бачили результати праці Василя Верховинця. Та хіба лише ці українські міста? У 1935-му його запросили підготувати танцювальну групу для виступу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні. Василь Миколайович разом із балетмейстером Жуковським поставили унікальний номер «Триколінний гопак». За цю постановку українці отримали першу премію та схвальні відгуки європейської преси.

Він навіть долучився до нового на той час виду мистецтва – кіно. У 1933—1934 роках на Одеській кіностудії Іван Кавалерідзе працював над картиною «Коліївщина», Василь Верховинець керував хором, що знімався в цій стрічці, а також сам брав участь у зйомках фільму як актор.

Окрім праці української хореографії «Теорія українського народного танку» (1919), про яку ми вже згадували, Василь Верховинець є автором збірника дитячих ігор і пісень «Весняночка» (1925), праці «Народне українське весілля» (1914). Також він створив популярні пісні «Заграй, кобзарю», «Більше надії, брати», «Грими, грими, могутня пісне!», які стали народними.

У нього могло бути яскраве зіркове майбутнє, та, на жаль, жити і творити Василю Миколайовичу випало в страшні часи. У 1927 і 1932 роках його двічі заарештовували за звинуваченням у причетності до СВУ, але через відсутність доказів обидва рази його звільняли. 23 грудня 1937 року – знову арешт. Цього разу докази участі в контрреволюційної націоналістичній організації «знайшлися» Після виснажливих багаточасових допитів Василь Верховинець визнав себе винним у тому, що ще в 1919 році (!), мешкаючи в Полтаві, брав участь в організації повстанського виступу проти совєтської влади.

10 квітня 1938 року його було засуджено до розстрілу. Вирок виконано наступного дня. Тільки через 20 років, у 1958-му, Василя Верховинця було реабілітовано. Припускають, що місцем останнього спочинку хореографа є Биківня – місце, де покоїться цвіт української нації, знищеної в період Великого терору.