Відділ усної історії Голодомору записав спогади киянина Леоніда Пацека
«Була нормальна зажиточна сім’я. Гектар землі був — від зорі до зорі працювали. Ввечері ще при лучинах в’язали, вишивали…», — відділу усної історії розповідає Леонід Болеславович Пацек, киянин 1935 р.н., інтерв’ю з яким нещодавно записали співробітники відділу усної історії Музею Голодомору Юлія Коцур та Софія Дяченко.
Батьки пана Леоніда — Болеслав та Галина Пацеки — під час Голодомору проживали у Святошинському районі. Мати – з розкуркуленої родини, переїхала до Києва з села Дениси Переяслав-Хмельницького району вже після того, як її сім’ю активісти пустили з торбами по світу – «сім’я мого діда – розсипалася! Хто-куди…».
Радянська влада забрала у родини все. Материн батько Сподін Іван Митрофанович «считався зажиточний — куркуль. Будинок мав критий залізом, в селі хати під соломою – а в діда під залізом. І він сказав: не чіпайте сім’ю — я вам все віддам з комори. Весь хліб — все отдам, шо єсть! Забрали посуд, одяг гарний, коври — все. Мама казала, шо корова плакала, як її забирали. Ми плакали — і корова плакала…».
Родина діда Івана Митрофановича Сподіна. Мати Леоніда Пацека – у верхньому ряду праворуч. Фото зроблене до розкуркулення.
Від голоду померла дворічна сестричка пана Леоніда Ольга. Дівчинку поховали на кладовищі, яке існувало у Києві до 1941 року: «… на метро Нивки, там, де пожарна зараз».
Сестричка Оля, яка померла під час Голодомору.
У 1933 році у Києві голод вбив і дідуся. «Тоді ж було погано з хлібом. І він ще з ночі став у чергу… Його витащили. Він був у шапці каракулєвій. Чорна така, знаєте? Витаскують із очереді: ти куркуль і все. І він попав тоді в Октябрську лікарню, шо на Бессарабці… Та там і помер. Ми не знаєм, де він, де лікарня хоронила…»
Дід Іван Сподін. Помер у 1933 році в Києві, місце поховання невідоме.
Сам Леонід Болеславович був свідком масового штучного голоду 1946—1947 рр. Згадує, як на базарі можна було купити «комерційний хліб» та американські гуманітарні посилки, а по картках «було пенсіонерам 250 грам, на дітей — 300 грам, і на працюючого — 500 грам. Їздили в Западну Україну — це спасало. Батько привозив муку і в каністрі олію. Їздили на товарняках, на поїздах, всяким путьом…»
Повна розмова з Леонідом Пацеком невдовзі буде опублікована на нашому сайті в розділі «Свідчення».