Перша всеукраїнська історична зимова школа «Голодомор: знати, щоб жити»

Музей Голодомору спільно із Історичним факультетом КНУ ім. Т.Шевченка розпочав Всеукраїнську історичну зимову школу «Голодомор: знати, щоб жити».

2-6 грудня 2019 року кожен охочий може відвідати освітні лекторії, зосереджені на вивчені такої важливої теми як Голодомор-геноцид.

2 грудня лекції прочитали провідні дослідники із теми Голодомору — Віктор Брехуненко (доктор історичних наук, директор Інституту дослідження Голодомору) та Володимир Сергійчук (доктор історичних наук, професор кафедри світового українства КНУ ім. Т. Шевченка).

У своїй лекції «Голодомор як кульмінація російських стратегій нищення української ідентичності від ХVIII ст.» Віктор Брехуненко наголосив, що Голодомор був не першою спробою Росії знищити українську ідентичність. Професор навів ряд історичних прикладів, коли російський імперіалізм чинив утиски проти української мови, представників економічної та політичної еліти, намагався асимілювати українців. У 1930-х роках було використано попередній досвід імперії щодо денаціоналізації поневолених. Лектор провів паралелі між механізмом геноциду у 1932-33 рр. щодо українців та діями задля розмивання ідентичності нації у минулому. Наприклад:

• зваблення козацької старшини привілеями;
• виселення українських козаків до Сибіру,
• наказ Петра І про нищення жорен  та іншого сільськогосподарського реманенту;
• кривава розправа над українцями російських військ у Батурині в 1708 році;

До ідеї Голодомору російські більшовики прийшли тому, що всі попередні методи «зросійщення» українців (випробувані Російською імперією протягом 17-19 століть) через школу, пресу, церкву, нищення  інтелігенції не спрацювали — українці продовжували чинити супротив окупаційній політиці Росії та бажали відновити власну державність, що здобули  у 1917 р. Лектор наголосив, що селянство нищилося не як соціальна категорія, а як носій української ідентичності. Голод став найдешевшою зброєю, яка вирішувала одразу кілька проблем для кремля:

• знімалося українське національне питання, адже частина непокірних була убита;
• всі ж інші після Голодомору не зможуть чинити опір й залишатимуться покірними рабами.

Володимир Сергійчук у доповіді «Жертви Голодомору: рахувати всіх чи заспокоїтися?»

Володимир Сергійчук обгрунтував  спробу частини вітчизняних істориків, демографів закріпити у науковому вжитку цифру 3,9 млн. жертв Голодомору як остаточну. Він пояснив, чому такий підхід є хибним та небезпечним,  адже у обласних архівах України зберігається чимала кількість первинних документів, які не були опрацьовані науковцями і відповідно не були введені до наукового обігу. Тільки вивчивши їх, можна говорити про обрахування числа жертв Голодомору, зазначив Володимир Сергійчук.

Професор розповів про пошук альтернативних  вихідних даних для підрахунку жертв у 1932-33 роках, як, наприклад, дані про норми споживання в УСРР на душу населення таких промислових товарів та продуктів як солі, сірників та гасу. Через зміну кількості цих товарів, які виділялися для населення УСРР, можна вирахувати кількість населення станом на початок 1933 року. Професор також оприлюднив й інші статистичні дані поточних обліків населення за 1932 та 1933 роки, які також є цінними джерелами для обрахунку демографічних втрат українського населення під час геноциду.

Володимир Сергійчук, проаналізувавши праці демографів Степана Соснового та Арсена Хоменка,  зауважив, що сучасні демографи не беруть до уваги ні їхні дослідження, ні перепис населення 1937 року, а використовують дані сфальсифікованого перепису 1939 року.

Також Володимир Сергійчук навів приклад, як можна обрахувати  прямі втрати в окремих вікових групах населення, наприклад через аналіз документів початкової школи можна обрахувати кількість жертв серед дітей. Архівні документи, які дослідник представив,  свідчать про зростання у 1932-33 роках кількості дітей сиріт, оскільки батьки загинули в роки Голодомору та про найбільшу кількість демографічних втрат серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Ці та аналіз даних  професор зробив на основі дослідження джерел з архівів різних областей України (Київська, Вінницька, Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, запорізька, Черкаська області) та за хронологічний період з 1924 по 1939 роки, що підтверджує аргументованість його висновків.

На основі цих матеріалів Володимир Сергійчук наголошує, що внаслідок Голодомору було вбито щонайменше 7 мільйонів українців.

Обидві лекції супроводжувалися конструктивною дискусією та діалогами учасників і лекторів.

Протягом тижня викладачі провідних університетів і наукових центрів України, відомі історики, правознавці, етнологи, психологи, медики разом із слухачами дослідять тему Голодомору-геноциду. Взяти участь може кожен охочий — від студентів до професійних науковців.