Згортання українізації на Кубані

Свідомі у співпраці з Музеєм Голодомору розповідають про те, як Радянський Союз зламав опір українців на Кубані та русифікував їх. 

З 1927 року на Кубані, де українці становили 66% від загальної чисельності (Загальносоюзний перепис населення 1926 року), процеси українізації поглиблюються. Якщо до цього українськими були переважно школи, то тепер українізуються радянський і партійний апарат, газети, видавництва, технікуми та вищі навчальні заклади. 

Так, у 1932 році Північнокавказький педінститут (Краснодар, РФ) перейменували у Північнокавказький український педінститут імені Скрипника. На кінець 1932 на Північному Кавказі повністю чи частково українізували 1868 шкіл, 12 педагогічних технікумів та короткочасні педагогічні курси; діяла мережа масових політосвітніх установ. Масовий випуск української літератури починається в 1931, коли у видавництвах Північного Кавказу вийшло 149 українських книг та брошур. 

Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та в Західній області» остаточно перекреслила всі досягнення українізації та загальмувала будь-які прояви національно-культурного розвитку українців Кубані.  

У постанові наказували негайно перевести на Північному Кавказі справовиробництво радянських і кооперативних органів «українізованих» районів, а також усі газети та журнали, що видаються українською, на російську мову «як більш зрозумілу для кубанців», а з осені розпочати викладання у школах російською. 

Продовженням деукраїнізації Кубані стала постанова Північно-Кавказького крайового виконавчого комітету від 29 грудня 1932 року. Крім вищезазначених обмежень, пропонували з 1 січня 1933 року припинити радіомовлення українською. 

Один з новоприбулих викладачів українського педагогічного технікуму в станиці Уманській писав, що 20 лютого 1933 року його викликали спецслужби і наказали зібрати всі українські підручники та здати їм, і що технікум переходить на російську мову викладання. На другий день він отримав російські книжки. 

Про наслідки деукраїнізації свідчить, зокрема, звіт, який надіслали до Народного комісаріату освіти РРФСР 22 квітня 1933 року. У ньому зазначалося, що до весни 1933 в усіх школах на Північному Кавказі припинити викладання українською і української мови як спеціального предмета, замість нього вести російську. До 1 березня 1933 року 12 українських педагогічних технікумів перевели на російську мову навчання. Під час переведення провели й чистки педагогічного складу, внаслідок яких повністю оновили його в станицях Уманській та Полтавській. 

Процеси згортання українізації та насильницьке зросійщення українців Кубані були пов’язані з проведенням колективізації та створенням масового штучного голоду, що стали складовою Голодомору-геноциду. На Кубані проведення колективізації ускладнювалося наявністю згуртованого козацького населення, готового чинити опір зі зброєю. Для того, щоб зламати опір, у липні 1932 режим вдався до значного збільшення норм хлібозаготівель, що призвело до голоду в цих районах. 

Знищуючи результати українізації, совєти стирали історичну пам’ять українців Кубані. Така політика допомогла режиму зламати опір населення. Таким чином деукраїнізація та насильницька русифікація українців стали одним з головних компонентів Голодомору-геноциду українців Кубані в 1932–1933 роках.

За матеріалами статті доктора історичних наук Дмитра Білого «Русифікація українського населення Кубані в 1932–1933 роках як складова геноциду українців».