Історик Дмитро Білий: Вже цьогоріч ми побачимо, як розвалюється Російська Федерація

Дмитро Білий – доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історичних досліджень Інституту дослідження Голодомору. Науковець своїми працями з історії українців Кубані розвінчує міфи путінської пропаганди. З «русскім міром» напряму Дмитро Білий «познайомився» ще 2014 року, коли був змушений покинути рідну домівку в Донецьку, але він точно переконаний у перемозі України та українців.

Розкажіть, будь ласка, де ви проживали на сході Україні до переїзду у Київ. Яким було це життя?

– Добре було життя. Закінчив історичний факультет Донецького державного університету, працював в університеті на кафедрі історії України, захистив в 1994 році кандидатську дисертацію, в 1997 році запропонували очолити кафедру історії України та українознавства Донецького юридичного інституту. Очолив. В 2010 році захистив докторську дисертацію, до 2014 року працював професором кафедри українознавства Донецького юридичного інституту.

Ще зі студентських років брав участь в українському національному русі – в 1989 році створив з друзями історико-етнографічне товариство «Курінь», співпрацював з «Просвітою», входив у раду Українського козацтва, був у Києві на Майдані під час Помаранчевої революції та Революції гідності.

Написав декілька художніх романів на історичну тематику. Здається, мають певну популярність. Бачив на власні очі, як поступово посилюється наша нація. Радий, що долучився до цього зміцнення.

Якщо пам’ятаєте, розкажіть, як для вас починалася війна на Сході?

– Дуже добре пам’ятаю. Таке не забувається. Власне, я, як тільки Україна стала незалежною, не мав жодного сумніву, що буде війна з Росією. Тому не дуже здивувався, коли вони розпочали її 2014 року. Щоправда, це не була та фаза повномасштабної війни, як зараз. Спочатку була надія, що вдасться прикінчити ту гібридну війну. Ходив на всі українські мітинги в Донецьку, бачив, як все відбувалося.

Остання надія була 26 травня 2014 року, коли наші війська розгромили вщент російських найманців, коли ті намагалися захопити Донецький аеропорт. Але, на жаль, Донецьк наші тоді не зачистили, а за три дні в місто заїхали нові підрозділи росіян. Тоді я сказав дружині, що треба виїжджати.

Власне, кожен історик має не стільки знати минуле, скільки передбачати найближче майбутнє. Тож ми 30 травня взяли мінімум необхідних речей і виїхали до Львова.

Що найбільше врізалося у пам’ять?

– Був дуже вражений високим рівнем патріотизму значної кількості мешканців Донбасу. Виходили беззбройні на мітинги проти цих звезених нелюдей, гинули, але не корилися.

Я ще в березні, коли жив у Донецьку, їздив як інструктор на полігони в Карпатах та під Києвом, де збиралася молодь з усієї України, аби пройти вишкіл, щоб дати гідну відсіч ворогам України. Ми вже тоді були в очікуванні великої війни. Читав їм лекції, навчав основам ближнього бою. Також пишався тим високим рівнем патріотизму нашої молоді. Багато моїх друзів, студентів та курсантів пішли воювати за Україну.

Чи складним було рішення залишити рідні місця? Чому так вирішили?

– Перед тим, як виїхати, я ні секунди не вагався. Думку жити під окупацією наших одвічних ворогів я ніколи не припускав, тим більше, що з моїм бекграундом і репутацією активного українського діяча у мене залишалася одна дорога – «на підвал». Я ж історик і добре знаю, що їхня сутність за сторіччя не змінилася, що вони можуть принести тільки чекістсько–сталінський терор і повну руїну. Власне, це протистояння двох цивілізацій, реально, двох всесвітів. І нам разом з ними ніколи разом не бути.

Чи думали ви про те, що РФ почне повномасштабну війну в Україні?

– Так, впродовж останніх тридцяти років ніколи в цьому не мав сумнівів. Росії без України не вижити. У них нема ні українських людських ресурсів, ні інтелектуальних, ні економічних. Без нас вони приречені. Окрім того Україна показує, що можна чудово жити і без Росії, тобто – без Росії жити чудово. А, враховуючи, що РФ, власне, і складається із підкорених народів – це для них чудова нагода вимагати власної незалежності від Москви.

Як історик, як ви оцінюєте дії РФ? Чи є ця війна геноцидом? Чи можна провести паралелі із тим, що відбувалося в Україні у 30-их роках минулого сторіччя?

– Мета у них одна – знищити Україну. Раз і назавжди. Знищити українців, як націю, знищити українську культуру, знищити мільйони українців, а решту перетворити на безмовних денаціоналізованих рабів. Паралелі з 30-ми роками очевидні, тільки зараз вони збираються це повторити в незрівнянно більших масштабах. І це ми зараз бачимо на прикладі Маріуполя, Харкова, Ізюма…

Вони хочуть окупувати Україну і запровадити систему небаченого терору, але українська нація дає їм гідну відсіч. Власне, зараз відбувається війна, яка принципово вплине на хід світової історії.

Чим, на вашу думку, завершиться ця війна?

– Беззаперечно, повною перемогою України і звільненням всіх тимчасово окупованих територій, включно з Кримом. Вже в цьому році ми будемо бачити, як розвалюється Російська Федерація, а їхній фюрер відправиться туди, де його давно вже чекають вила та розпечені пательні.