Міністр МЗС Дмитро Кулеба: Найкращим збереженням пам’яті про Голодомор буде визнання Бундестагом цього геноциду
«Чому Бундестагу слід визнати Голодомор геноцидом», – під такою назвою 21 листопада 2022 року в німецькому виданні Welt вийшла авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. В ній очільник українського закордонного відомства закликав парламент Німеччини визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. «Визнання Голодомору геноцидом українського народу поверне справедливість мільйонам людей і утвердить правду про злочини Сталіна та радянського режиму. Правду, яку десятиріччями намагалися приховати. Правду, яку досі не хочуть визнавати нащадки тих, хто несе відповідальність за цей геноцид, – зазначив Дмитро Кулеба – На відміну від Німеччини, Росія так і не провела жодної серйозної роботи над власним тоталітарним минулим. Це одна з ключових причин, чому сьогодні мільйони росіян підтримують злочини свого керівництва».
Пропонуємо вашій увазі повний текст статті українською мовою.
Чому Бундестагу слід визнати Голодомор геноцидом
26 листопада в Україні та світі пройдуть меморіальні заходи присвячені 90 роковинам початку трагедії Голодомору — геноциду українського народу, під час якого радянський тоталітарний режим на чолі з Йосипом Сталіним цілеспрямовано заморив голодною смертю мільйони українців.
Спогади цього жахіття, від яких кров стигне в жилах, вичерпно не описати словами. Для нас це не просто події на сторінках архівних документів, цифри у висновках судових експертів чи імена в некрологах. Це болісні, розірвані рани, які багато років кривавлять у сімейній пам’яті мільйонів українців. Жертви Голодомору є і в моїй сім’ї.
Покоління наших дідусів і бабусь до скону не могли залишити ані краплі супу в тарілці і ані крихти хліба на столі, навіть в уже відносно “ситі” роки. Настільки глибоко закарбувалися біль та страх.
Україна 1932-1933 років дійсно була найстрашнішим місцем на Землі. Спустошені села, з яких радянська влада силоміць вивезла все продовольство. Ніде не залишилося абсолютно нічого поживного. Від голоду люди опухають, перед тим, як померти. Саме такі змучені, опухлі діти повільно помирали в порожніх українських хатах 90 років тому.
У чорній, масткій, родючій землі обабіч сільських доріг лежали трупи померлих від голоду людей. За що їх вбили в такий жорстокий спосіб? Лише за те, що вони були українцями, звикли бути вільними господарями і становили загрозу для Сталіна.
Ці люди не могли поїхати до іншої країни, щоб врятуватися від голодної смерті. Ба, вони не могли навіть дістатися найближчого міста. Сталін наказав своїм каральним загонам очепити голодні українські села і нікого не випускати. Селянські бунти та повстання проти вилучення продовольства були придушені органами державної безпеки.
Нині росіяни, які досі ганебно заперечують цей геноцид, люблять повторювати, мовляв, голод у ті роки був не лише в Україні, але і на Поволжі та в інших регіонах СРСР. Але ж поєднання масового вилучення продовольства, заборона переміщення населення між регіонами та очеплення голодних селищ були лише в Україні!
Сталін штучно зробив з неврожаю голод, а голод свідомо перетворив на зброю масового вбивства і направив її саме проти українців. Він хотів раз і назавжди розправитися з нами — волелюбним народом, який становив загрозу його тоталітарній диктатурі.
Коли в 1932 році Сталін і його поплічники розпочали цей геноцид, у світі не було сили, яка бодай бажала би їх зупинити. Світ не мав доступу до повноти інформації про події в України, бо Москва зробила все, щоб закрити до неї доступ.
Незважаючи на те, що окремим сміливцям і шукачам правди вдавалося передавати інформацію про злочин комуністичного тоталітарного режиму, радянській пропаганді вдавалося потопити її в брехні і світ зрештою просто закрив очі на вбивство мільйонів людей.
Чого вартий бодай приклад журналіста New York Times Волтера Дюранті, який навіть отримав “Пулітцера” за відбілювання режиму Сталіна в ці роки та заперечення геноциду українців. Сьогодні злочини Сталіна викриті в усьому світі. Дюранті, який став знаряддям пропаганди Сталіна з приховування злочину, все ще користується повагою.
Масштаб брехні та фальсифікацій комуністичного тоталітарного режиму був настільки великим, що науковці та дослідники досі не можуть назвати точної кількості вбитих – в академічних дискусіях називають цифри жертв від 4 до 10 млн осіб. Втім у питанні юридичної кваліфікації навіть прихильники різних методологій підрахунку жертв одностайні – йдеться про злочин геноциду.
Наш урок історії полягає в тому, що втрачаючи власну свободу та державу, ми стаємо беззахисними проти геноциду. Україна тоді не мала власного уряду — не те, що армії. За десять років до початку Голодомору Радянський Союз втопив нашу спробу створити власну державу, Українську Народну Республіку, у крові.
Це одна з причин, чому сьогодні, коли новий російський диктатор прийшов знищувати наш народ у геноцидній війні, ми так відчайдушно боремося за своє право на існування. Ми знаємо, що на карту поставлені наші життя і життя наших дітей.
Світ не зупинив це страхіття 90 років тому і дав мільйонам людей померти від рук тирана. Найменше, що світ може зробити зараз для жертв цього злочину — це сказати правду і назвати речі своїми іменами – визнати Голодомор геноцидом. Світ не зміг врятувати їхні життя, але може хоча би врятувати пам’ять про них.
Саме тому ми закликаємо Бундестаг визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу вже зараз, у листопаді, напередодні 90 роковин початку цієї трагедії. Важливо не шукати розмиті формулювання.
Це був геноцид і саме так його слід назвати — з поваги до пам’яті жертв і заради відновлення історичної справедливості. Саме так його називав автор терміну «геноцид» видатний єврейський правник Рафал Лемкін, саме так його називаємо і ми – спадкоємці жертв тоталітаризму.
Десять місяців тому моя німецька колега Анналена Бербок вперше відвідала Україну. На самому початку візиту я зводив її у Національний музей Голодомору, де вона доторкнулася до наших ран і побачила свідчення цього геноциду. Ми разом поставили свічки за упокій душ його невинних жертв.
Нині найкращий час для визнання Голодомору в Бундестазі. В Україні знову лихо. Черговий російський диктатор прагне знищити український народ. Світ вже не закриває очі, а ми не здаємося на милість агресора.
Ми просимо допомогти Україні вистояти. За ці вісім місяців ФРН ухвалила низку справді революційних рішень. Йдеться і про постачання зброї, і про розрив політичних, економічних та енергетичних зв’язків з Росією.
Я глибоко вдячний німецькому уряду та звичайним німцям за всю цю підтримку. Це свідчення вивчених уроків минулого та ще одна причина, чому визнання Голодомору геноцидом нині як ніколи на часі.
Сьогодні вже весь світ бачить як цинічно працює московська брехня і пропаганда й немає сенсу відкинувши нову брехню залишати у минулому стару неправду про «звичайний голод».
Пам’ять про Голодомор, найкращим збереженням якої буде визнання Бундестагом цього геноциду, також допоможе кристалізувати політику Німеччини та ЄС щодо нинішньої загарбницької війни Росії.
Адже нині ми знову чуємо голоси, які закликають до діалогу з Путіним. Покоління німців, як і інших європейців, виховані у повазі до діалогу як єдиного способу подолання розбіжностей. Безперечно, в демократичній традиції діалог є найпотужнішим інструментом досягнення консенсусних рішень і руху вперед.
Але діалог не працює тоді, коли на іншому боці столу — тиранія, яка вчиняє геноцид. Путінська Росія не шукає рішень, вона прагне вбивати та знищувати. На цьому етапі протиставити цьому можна лише силу. Геноцид не зупинити напіврішеннями, бо компроміс між життям і смертю — це смерть.
Його можна зупинити лише силою. Силою зброї, але також силою справедливості та правди. Лише зупинивши, обеззброївши та прогнавши агресора можна сідати з ним за стіл переговорів.
Визнання Голодомору геноцидом українського народу стане саме таким рішенням: воно поверне справедливість мільйонам людей і утвердить правду про злочини Сталіна та радянського режиму. Правду, яку десятиріччями намагалися приховати. Правду, яку досі не хочуть визнавати нащадки тих, хто несе відповідальність за цей геноцид.
Не дарма в Росії близько 70% позитивно ставляться до історичної постаті Сталіна. На відміну від Німеччини, Росія так і не провела жодної серйозної роботи над власним тоталітарним минулим. Це одна з ключових причин, чому сьогодні мільйони росіян підтримують злочини свого керівництва.
Це лише означає, що ми маємо докласти ще більше зусиль для збереження пам’яті, утвердження правди, та досягнення справедливості. Як за злочини, скоєні 90 років тому, так і за злочини, які росіяни вчиняють на території України зараз.
Це єдиний спосіб вивчити уроки історії та не повторювати помилок минулого. Це єдиний шлях, який дозволить нам щиро вимовляти слова «Ніколи знову» під час щорічних урочистостей.