«Що призвело до Бучанської різанини? Історичний дискурс про фальшивий Третій Рим, російський натовп і чорну пропаганду…» Частина І.

«Значні історичні події є лише видимими наслідками

невидимих змін у думках людей»

(Гюстав Лебон)

Україна не Росія… Між нами величезна прірва. Цивілізаційне провалля, яке відділяє українців від росіян, особливо помітне у світоглядних і культурних аспектах. Війна – як лакмусовий папірець, показала хто є хто; на яких базисних засадах будувалися Українська і Російська держави, які зразки поведінки пропонували своїм громадянам лідери суспільної думки обох народів.

 Після трагедії у Бучі цивілізований світ побачив та жахнувся “справжнього російського народу”, того, на що перетворило росіян використання маніпулятивних технологій тотальної  пропаганди. Російським масам (без індивідуальності, критичного мислення, з індоктринованою свідомістю) путінська пропаганда не втомлюється повторювати, що всі вони (“воїни Третього Риму”) мають захищати “Святую Русь” і “священную государственность”. Словосполучення-маркер “Святая Русь” використовували у Росії для психологічної мобілізації прихильників режиму ще у царські часи. Російська держава переконує своїх громадян, що вони духовно вищі від інших народів вже за самим фактом свого народження, а тому, буцімто, мають право вчити і карати усіх своїх сусідів. Чергова реінкарнація ідеї Третього Риму у вигляді ідеологічної доктрини, що обґрунтовує “правомочність” путінської агресії проти України, відбувається на наших очах. Для виправдання військової, політичної, релігійної агресії проти Української держави російські пропагандисти використовують також ідею про “Новий Єрусалим” (прим. авт. Новий Єрусалим – Небесне Місто, яке явить Господь в кінці історії). Проте, замість Небесного Граду, який має принести благословення усім людям на Землі, у росіян виходить щось зовсім інше. У 1940-х рр. поблизу Москви вже існував один створений росіянами “Новий Єрусалим” – концентраційний табір системи ГУЛАГ, у якому відбували ув’язнення “вороги народу”.

І почалася війна, війна темряви і світла… Війна ордою орків, безликим і знеособленим натовпом. Французький психолог та соціолог Гюстав Лебон понад століття назад слушно зауважував, що “натовпом не можна керувати за допомогою правил, заснованих на чисто теоретичній справедливості, а потрібно шукати те, що може справити на нього враження та захопити його” (Психология масс. Хрестоматия / Сост. Райгородский Д. Я. С. 17). Путін та його поплічники ліпили “новий російський натовп”, який гальванізувала ідея “відновлення СРСР”, далі – знищення “українців-бандерівців”, “визволення російськомовних від бандерівців” і насамкінець “денацифікація”. Варто наголосити, що оратор-пропагандист завжди використовує маркерні штампи, гучні висловлювання, перебільшення, він повторює, а не доводить, спростовує, а не пояснює.

Російський народ ментально формувався у рамках російської “общини”. Колективізм, схильність “бути як усі”, належить до базових елементів російського народного світогляду. Росіяни-колективісти часто покірно, деінде радісно і завзято сприймали всі ті пропагандистські маркери і штампи, які вкладалися у парадигму їх “общинного” мислення.  Російський логік і філософ Олександр Зінов’єва у другій половині ХХ ст. стверджував, що “комунізм мав успіх у Росії, певною мірою завдячуючи національному характеру російського народу – внаслідок його слабкої спроможності до самоорганізації і самодисципліни, схильності до колективізму, холуйській покірності перед вищою владою, спроможності легко піддаватися впливу різних демагогів, схильності дивитися на життєві блага як на дарунок долі або дарунок згори, а не як на результат власних зусиль, творчості, ініціативи, ризику” (Зиновьев А. А. Гибель русского коммунизма. С. 22). Окремий індивід, його дії завжди будуть відрізнятися від індивіда у натовпі. Тому так завзято прислужники режиму скабєєви, соловйови, симоняни уніфіковували свідомість російських мас та намагалися це зробити з українцями.

Від часів античності ідеалом західної філософії та суспільної думки є цілісність людської душі, подолання її внутрішнього розколу. Більшості росіян такі проблеми невідомі. Роздвоєність “російської душі” добре помітна. Як зазначає сучасний український історик Андрій Козицький, основна дилема російської історії полягає у тому, що російська держава змушує своїх підданих залишатися рабами, але, водночас із тим, очікує від них, що вони зможуть на рівних конкурувати із вільними людьми демократичних країн Західного світу. Це призводить до аксіологічної шизофренії, девальвації усіх духовних, моральних та естетичних цінностей.

Формування химерного світогляду путіністської Росії відбувалося у атмосфері тотальної брехні. Очільники тоталітарних, авторитарних режимів завжди отримують від своїх підлеглих спотворену інформацію: поплічники бояться своїх диктаторів й намагаються інформаційно “задобрювати” їх. Вигадавши “український нацизм”, Путін потрапив у замкнене коло кругообігу фальшивих ідей. Президент Росії проголошував на весь світ антинаукові тези про Україну і українців, його поплічники плескали у долоні, пропагандисти вплітали у наративи свого диктатора вигадливі деталі. Невдовзі Путін й сам повірив, що всі навколо поділяють його погляди на українців, яких, нібито, не існує. У кінцевому підсумку зубожілі (як розумово, так й матеріально) росіяни пішли на війну. Путінська пропаганди остаточно “вимкнула” російським масам функцію критичне мислення. Отруєні оповідями про “українських нацистів” російські військові  були готові нас вбивати, катувати, ґвалтувати, тортурувати, грабувати.

24 лютого 2022 р. Росія підло, без оголошення війни, вдерлася на територію суверенної держави Україна. На одній із головних ділянок наступу  російські стратеги вирішили рухатися на Київ Чорнобильською зоною. Ця територіє є планетарною зоною болю, страждання, смерті. Увійти до Чорнобильської зони важкою технікою, яка здіймаючи радіоактивну куряву створює смертельну небезпеку для усіх оточуючих, не наважився б ніхто, окрім адептів ідеї Третього Риму. Російські маси призвичаювали століттями, що “государь” знає як краще діяти, а їм не варто думати. Історично свою державу росіяни визначали через дихотомію “государя” та “подданых” (так вони роблять і донині). Отож, ніхто не відмовився рити собі окопи в “Рудому лісі” – місцевості із високим рівнем радіаційного забруднення.

Виникає запитання, на яке я не знайшла, свого часу відповіді: “Чи не навмисно комуністичним тоталітарним режимом було спровоковано Чорнобильську катастрофу? Зокрема, як один із планів порятунку совєцької імперії?”. А так як людське життя не є базовою цінністю тоталітарних, авторитарних режимів (воно є цінністю в демократичних державах) совєцькі очільники могли прийняти й таке рішення. Уся історія російської державності була одним великим списком війн, грабунків, мародерства, нівелювання прав та свобод окремої людини, нав’язування іншим ницого спотвореного сприйняття реальності. Деякий росіян, можливо й усвідомлює, що він і його держава чинять зло, але виправдовує себе тим, що ні на що вплинути не може.

Наприкінці лютого 2022 р. жахливий московитський морок оповив серце України. Ворог підійшов до Києва. Мала збутися одвічна мрія правителів Московського улусу – загарбання “Матері міст руських”. Московити Русь-Україну вперто називають “Древнерусское государство”, намагаючись свій зачинок брати звідтіля (Способы постижения прошлого: Методология и теория исторической науки. Москва, 2011). Русь-Україна була освітленою, культурною, освіченою державою Європи. Варто зауважити, що Скандинавські писемні джерела називали Русь “Країна городів (міст)”. Київ (Київ-Кенуґард, як і Константинополь-Міклаґард) належав до найбільших ґардів Європи. Оноре де Бальзак називав Київ “вічним містом”. Увесь час існування він був основним урбаністичним центром східноєвропейського регіону, осередком формування української нації. Офіційно Київ було засновано у 482 р., є історики, які вважають, що Києву навіть 2 500 років. У софійних храмах, софійного початку буття – душа України. Сьогодні Києво-Печерська лавра особливо потребує звільнення від московитських символів. У свідомості українців Київ асоціюється зі словами віче, громада, “Руська правда” та ін. У путіністів зі словом – хочу. Їм не вдалося присмоктатися до нашої тисячолітньої історії, філософії, культури, тому вони безжально знищують те, що не створювали. Вони вбивають тих, хто не може впасти до рівня ницих (підлих без моральних норм).

Сучасні мученики Бучі, Бородянки, Ірпіня, Ворзеля … прийняли жахливу смерть від російських окупантів та стали невидимою захисною стіною Києва. Збройні сили України – видимою і славетною. Російські окупанти мали списки атовців, активістів, патріотів, вони йшли вбивати свідомо і їм немає виправдання. І якщо “ізольований індивід” усвідомлює, що не може сам пограбувати супермаркет, чужу оселю, тортурувати і вбивати жінок, дітей то зазомбований, за власним бажанням, чи ні – може. Російська агресія проти України 2022 р. спростувала ще один міф про “таємничу російську душу”. Світ побачив російських вбивць, ґвалтівників, мародерів.

Диявольській російський натовп, військом назвати це не можна, “на чолі” якого стоїть путін, продовжує війну…

Насамкінець хочу звернутися до тих, кого сьогодні уважають “світовими лідерами”. Сьогодні ви боїтеся “закрити небо”, передати українцям танки та літаки. Ви жахаєтеся Третьої світової війни. А хіба її немає? Так, ви допомагаєте нам, але в Україні крім військових злочинів чиниться злочин ГЕНОЦИДУ!

ЗУПИНІТЬ ВІЙНУ! ЗУПИНІТЬ ГЕНОЦИД!

Світлана Маркова, докторка історичних наук, директорка Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду