Своя вишиванка — своя історія І Музей Голодомору х Всі. Свої х Pictoric
«Cвоя вишиванка. Своя історія» — це спільний проєкт Національного музею Голодомору-геноциду, найбільшої платформи українських брендів Всі. Свої та клубу українських ілюстраторів Pictoric.
До Дня музеїв і Дня вишиванки ми показуємо тяглість української вишивки від минувшини дотепер, демонструючи у вітринах автентичний одяг із приватних колекцій та його сучасні інтерпретації. Елементи традиційних орнаментів, збільшені в сотні разів, творчо переосмислила Олена Старанчук.
17-річні Ярина, Гапка і Мотря з села Івангород Олександрівського району (Кіровоградщина) дивляться на нас зі світлини 1927 року (сімейний архів Марії Давидівни Маган). Нині фото зберігається в етнолабораторії «Баба Єлька».
Пам’ятаю. Ношу. Зберігаю.
Голодомор і нищення культури
У 1932-1933 роках комуністичний тоталітарний режим знищив не тільки мільйони людських життів, а й цілий пласт традиційної культури. Після Голодомору майже пішли в небуття ткацтво, багато технік вишивки, гончарство, чимало інших промислів. Традиційний одяг таврували як «старий» та «сільський», а на заміну йому витворили сценічний образ козака в атласних шароварах та «україночки» в пластиковому віночку. Якщо у Києві початку 1930-х за вишиту сорочку або кожух могли ув’язнити, то в 1980-х за це висміювали і жартома погрожували донести в КДБ. Старовинні сорочки, керсетки, плахти, хустки та юпки відійшли на культурний маргінес.
У нас ще є унікальна можливість потримати в руках автентичний одяг, давні фото та предмети побуту, і наше завдання — зберегти ці речі для наступних поколінь.
Не носіть старовинні сорочки, не викидайте їх і не ріжте — віддайте їх до музею!
А також завітайте до нас й дізнайтеся більше про Голодомор. Розпитайте своїх дідусів та бабусь про те, як ваша родина пережила 1932-1933 роки, запишіть їхню розповідь на відео, відскануйте старовинні фото з сімейного альбому, розкажіть своїм дітям про українські традиції.
Експонати Музею Голодомору розповідають:
Цю хустку передала до Музею Голодомору Надія Фадеївна Огородник, що народилася 1925 року в селі Квітневе (тоді Жовтневе) на Житомирщині. Щоб врятуватися, українці вимінювали одяг, предмети побуту та ювелірні прикраси на харчі. Робила так і мати Надії Огородник, яка їздила аж у сусідню Вінницьку область. Врешті, на їжу виміняли майже все, крім однієї хустки — її ніхто не хотів брати, «бо була негарна». Зараз ця хустка зберігається у фондах Музею Голодомору.
Цю сорочку на початку 1920-х років вишила Агафія Сидорівна Чуб з села Перекопівка на Сумщині для свого весілля. За кілька років після нього вона тяжко занедужала і померла, залишивши по собі двох дітей. Коли почався Голодомор, її чоловік Аврам намагався врятувати родину. Він виміняв увесь одяг і полотно на харчі, однак сорочку дружини, яку так любив, виміняти не зміг. Так вона лишилася у родині як пам’ять про матір. Минулоріч Ганна Аврамівна, донька Агафії Чуб, передала цю сорочку до Музею Голодомору.
Ця вовняна хустка належить Парасковії Павлівні Хоменко, що народилася 1927 року в селі Бакирівка на Сумщині. Родина була небагатою — землі чи худоби вони не мали, хата була покрита соломою, а не черепицею — але з початком форсованої колективізації їх розкуркулили, оскільки батько відмовився вступати до колгоспу. Коли родину виганяли з будинку, батьки намагалися взяти з собою хоч якісь речі. Серед майна Хоменків були дві дорогі хустки, куплені на ярмарку для Параски та її молодшої на три роки сестри Валентини. Одну з хусток мати заховала старшій доньці за пазуху і відштовхнула дитину від себе, щоб та не привертала уваги активістів. Так річ було врятовано. Коли співробітники Національного музею Голодомору-геноциду записували історію Параски Хоменко, вона розповіла, що з часом багато старих речей викинули, але тільки пам’ять про Голодомор не дозволила цю хустку викинути. Тепер ця річ перебуває у фондах Музею Голодомору.
Історії були записані у рамках проєкту “Голодомор. Мозаїка історії”, втіленого Музеєм Голодомору спільно з Ukrainer за підтримки УКФ. Автор фотографій — Валентин Кузан.
Як і 100 років тому, зараз вишиванка більше ніж річ, одягаючи вишиванку на свята чи у повсякденному луці, ми підсилюємо Україну. Ми переосмислюємо традиції, поважаємо їх та інтегруємо у сучасний контекст. День вишиванки стає, мабуть, найкрасивішим/наймоднішим святом, коли менеджери одягають вишиту сорочку в офіс, діти в школу, а малеча в садочок, чи будь хто, хто хоче в цей день підкреслити свою ідентичність через сучасний образ у вишиванці. Тому старовинними вишиванками ми зберігаємо пам’ять, а сучасними — продовжуємо традицію.
#своявишиванкасвояісторія
Хустки, листи, вишиванки чи партійні квитки, побутові речі та фото – всі ці речі можуть стати експонатами Музею Голодомору і розповісти про геноцид українців усьому світові. Кожна річ, яка має історію та пам’ять, – безцінна, і вартує бути збереженою. Якщо у вас збереглися речі, пов’язані з Голодомором, розкажіть про них, написавши на пошту [email protected].
Автори проєкту: Музей Голодомору, Всі. Свої, Pictoric