Пропаганда, яка вбиває
Тоталітарні режими, які вчиняють геноциди, часто шукають обгрунтування знищення людських груп і запускають для цього агресивну пропаганду. Нині вир антиукраїнської та в цілому антигуманної риторики з неприхованими закликами до геноциду спостерігаємо в сучасній рф. Мова ненависті, конструювання образу ворога, дегуманізація українців — це далеко не вичерпний перелік засобів, до яких вдаються пропагандисти та політики країни-терориста.
Сучасна російська пропаганда – явище, глибоко закорінене в традиціях комуністичного агітпропу. Як 90 років тому, так і тепер тоталітарна машина, вчинаючи геноцид і воєнні злочини, намагається виправдовувати їх передовсім для внутрішнього споживача – своїх же громадян. рф послідовно приховує та фальсифікує інформацію про злочини комуністичного режиму. Зокрема, у 2005 році під час щорічного звернення до федеральних зборів путін назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Путінська росія активно використовує ще совєтські наративи про “український націоналізм” і “бандерівців”, а також уже новостворені тези про “денацифікацію” та “демілітаризацію”. Нерідко цю ідеологічну суміш сучасної рф, яка опирається на імперський шовінізм, ностальгію за “величчю” СРСР та сучасний наратив про протистояння із Заходом, називають рашизмом/путінізмом.
Путінізм/рашизм, як і будь-яка інша ідеологія, має свою символіку. Якщо донедавна в росії використовували тільки державні герб і прапор, а також георгіївську стрічку, то з початком “спеціальної воєнної операції” публічний простір заполонили літери Z і V, значення яких, утім, достеменно не можуть пояснити ні високопосадовці, ні росіяни, які так чи інакше беруть участь у пропагандистських акціях з використанням цієї символіки. Агресивна пропаганда, яку транслюють державні медіа в рф, спонукає російське суспільство підтримувати дії режиму. Як наслідок, російська армія чинить воєнні злочини на території суверенної й незалежної України, маючи при цьому кредит довіри й підтримку росіян.
Саме тому важливо показати вертикаль пропаганди геноциду — від українофобських тез найвищих посадових осіб до часто абсурдної й примітивної “самодіяльності” на місцях, яка виявляється у флешмобах, акціях тощо. Особливу небезпеку становить залучення до пропаганди дітей і молоді, зокрема через діяльність мілітаризованих організацій (наприклад, “Юнармія”).
У проєкті “Пропаганда, яка вбиває” ми аналізуємо закономірності пропагандистського впливу путінського режиму на внутрішнього та зовнішнього споживача. На конкретних прикладах ми розвінчуємо типові рашистські наративи та демонструємо їхні справжні завдання.
