СТРАЧЕНІ ГОЛОДОМ: НЕВІДОМИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ
Підготовлена Міжнародним благодійним Фондом «Україна 3000» виставка «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» базується, головним чином, на усній історії, яка сьогодні є досить поширеним методом соціально-гуманітарних досліджень. Предметом дослідження усної історії є суб’єктивний досвід окремої людини. Тому особливістю цієї виставки є підтвердження фактів на основі документальних архівних джерел свідченнями очевидців, що пережили Голодомор 1932-1933 років. За цим принципом побудована і сама виставка – будь-яка інформація з офіційного документа підтверджується спогадами свідка тих подій.
Виставка поділена на чотири тематичні частини.
Перша частина називається «Україна до Голодомору» і об’єднує два постери. На них характеризуються природні багатства України протягом кількох століть до Голодомору: родючі чорноземи, збіжжя заввишки з людину, ставки, наповнені рибою, розкішна рослинність. Метою є показати, що природного голоду в Україні на початку ХХ ст. навіть теоретично бути не могло і налаштовує глядача на те, що голод 1932-1933 років був штучно створеним.
Друга частина виставки називається «Чинники та причини Голодомору». Вона об’єднує чотири постери і є документальною частиною виставки. На них зображений головний ідеолог штучного Голодомору в Україні Йосип Сталін, та організатори і виконавці цього лиха безпосередньо на Україні – В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Станіслав Косіор, Всеволод Балицький, Григорій Петровський, Влас Чубар, Павло Постишев, Мендель Хатаєвич. У цьому блоці висвітлюються причини Голодомору: знищення національного духу українців, українського селянина-господаря як класу, утворення колгоспної системи тощо. Крім причин, показано й географію Голодомору. Вона підтверджує той факт, що Голодомор охоплював лише ті території, як були заселені етнічними українцями.
Третя частина виставки називається «Механізм здійснення Голодомору». Вона об’єднує 26 постерів. Тут кожен постер, створений на основі архівних документів, підтверджується наступним зі свідченнями очевидців. Перед оглядачем виставки постає перебіг «розкуркулювання» – процесу експропріації приватних господарств у заможних селян і позбавлення їх будь-яких засобів до існування, а часто – й заслання на Сибір. Наступними були три етапи хлібозаготівлі: серпень-вересень 1932 р., листопад 1932 р. і грудень 1932 р. Під час останнього етапу хлібозаготівлі в селян забрали так звані «лишки», тобто не лише посівний матеріал, а й бобові, картоплю, цибулю. В результаті всього цього селяни опинилися в страшному становищі. Спочатку вдавалися до обміну своїх особистих речей на продукти харчування, а потім були змушені вживати у їжу те, чого раніше ніколи не їли: котів, собак, мишей, різні види рослин. Актом небувалої жорстокості був Закон «про п’ять колосків», підписаний особисто Й. Сталіним 7 серпня 1932 р., в результаті чого посилилися репресії проти селянства. Наступним репресивним заходом щодо українського селянства була Постанова Ради Народних Комісарів «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Вона означала повну економічну блокаду таких сіл від зовнішнього світу, припинення підвозу товарів, і, як наслідок – повне вимирання села. Для обмеження міграції з села в 1932 р. було введено паспортну систему, яка «оминула» селянство, прирікаючи на вірну смерть в селі. І в цей самий час експорт зерна з України, в порівнянні з 1929 р., зріс майже в 6 разів. З постерів цього блоку виставки ми бачимо, що від Голодомору постраждали ще й деякі райони Кубані, де переважало етнічне українське населення. Ще одним методом пограбування людей стала створена мережа „торгсінів” («торговля с иностранцами”), де селянам в обмін на золото та срібло в нетотожному еквіваленті давали продукти харчування. Але насправді „торгсіни” були створені для масової добровільної конфіскації сімейних цінностей та коштовностей у населення. Інша частина постерів показує, що посли провідних європейських країн в СРСР постійно інформували свої уряди про терор голодом на Україні, але їхня позиція залишалася незмінно нейтральною. Ідеєю одного з постерів є те, що якби тоді світ зреагував на безчинства тоталітарного режиму в Україні, то можливо, вдалося б уникнути Холокосту. В результаті терору і ігнорування плата українців за Голодомор становить, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
Четверта частина виставки називається «Визнання і сприйняття Голодомору у світі». Вона об’єднує чотири постери. Довгі 75 років у багатьох країнах світу знали про це лихо, що мало місце на Україні, але повністю ігнорували його. Першим був Парламент Естонії, який засудив комуністичну політику геноциду в Україні. Протягом шістнадцяти років незалежності України лише 13 країн (Естонія, Канада, Аргентина, США, Австралія, Угорщина, Італія, Литва, Грузія, Польща, Іспанія, Перу) визнали геноцидом Голодомор в Україні. На одному з постерів цього блоку розміщені цитати з нормативних урядових документів вищеназваних держав. На іншому постері розміщений текст Закону України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», прийнятий Верховною Радою України 28 листопада 2006 року, суттю якого є визнання Голодомору геноцидом українців. На останньому постері виставки міститься інформація про те, що вже кілька років кожної останньої суботи листопада, в День пам’яті жертв Голодомору, український народ вшановує пам’ять людей, загиблих в роки Голодомору 1932-1933 рр., засвічуючи о 20.00 свічку пам’яті у вікні своєї домівки.
