За що покарали станицю Полтавську?
У сумнозвісній постанові ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західних областях» від 14 грудня 1932 року окремим пунктом згадано станицю Полтавську на Кубані, всіх мешканців якої необхідно негайно виселити.
«З метою розгрому опору хлібозаготівлям куркульських елементів та їх «партійних» та безпартійних прислужників ЦК та РНК Радянського Союзу ухвалюють:
а) виселити в найкоротший термін у північні області СРСР зі станиці Полтавської (Північний Кавказ), як найбільш контрреволюційної, всіх жителів, за винятком справді відданих Радвладі і не долучених до саботажу хлібозаготівель колгоспників і одноосібників, і заселити цю станицю добросовісними колгоспниками-червоноармійцями, які працюють в умовах малоземелля та на незручних землях в інших краях, передавши їм усі землі та озимі посіви, будівлі, інвентар та худобу тих, що виселяються».
Із постанови ЦК ВКП(б) ТА РНК СРСР
«Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі
та у Західних областях» від 14 грудня 1932 року
Чому станиця потрапила в немилість до тоталітарного режиму та як покарали її мешканців? Чи була вона єдиною станицею, якою прокотилася хвиля репресій і депортацій? І до чого це призвело?
З історії станиці Полтавської
Станиця Полтавська (нині — Краснодарський край РФ) була заснована у 1793–1794 роках запорозькими козаками, які переселилися на Кубань. Спочатку мала назву Полтавський курінь, оскільки була заселена колишніми козаками Полтавського куреня Нової Січі. 1842 року отримала статус станиці.
У 1917–1921 роках Полтавська підтримала Кубанську Народну Республіку, оскільки її населення (а це переважно козаки-українці) мало високий рівень національної свідомості. Станиця довго чинила спротив владі більшовиків: партизанський національно-визвольний рух тут існував щонайменше до 1925 року.
У 1918 році місцева педагогічна семінарія (згодом технікум) за ініціативою студентів, викладачів і місцевого населення першою на Кубані перейшла на українську мову навчання. Саме тут 5 вересня 1921 року викладачем став український політичний діяч Микола Міхновський.
До 1932 року всі школи станиці навчали українською мовою. Тут існувала своя капела бандуристів та український драмгурток.
Волелюбність і український дух станиці Полтавської зрештою стане для неї вироком.
«Повезли бог зна куди…»
Перші репресії почалися в станиці ще в 1929—1931 роках — з Полтавської депортували 300 родин, а за невиконання хлібозаготівель арештували і судили сотні людей. У 1932-1933 роках станиця була занесена на «чорну дошку», оскільки не впоралася з планом здачі зерна. Після цього репресії стали тотальними: «На наступний ранок підігнали пустий ешелон. Усім, старим і малим, було наказано покинути житло і вантажитись у вагони. Так усіх жителів станиці повезли бог зна куди…», — згадував селекціонер Павло Лук’яненко.
За даними історика Володимира Сергійчука, перші 208 родин з Полтавської у кількості 1097 осіб було вивезено з 5 по 7 грудня 1932 року, тобто ще до сумнозвісної постанови від 14 грудня.
А на 19 грудня 1932 року з Полтавської вже виселили 2158 родин у кількості 9187 осіб. Депортація тривала, аж поки зі станиці не виселили практично все українське населення у Сибір.
Не тільки Полтавська
Доля Полтавської у січні 1933 року спіткала й інші станиці Кубані. Зокрема, з Уманської та Ведмедівської також виселили все українське населення. Депортації частково охопили й Ново-Рождественську, Платнирівську, Бейсугську та Пластунівську станиці. Загалом кількість відселених з цих станиць становила 63,5 тис. осіб.
З 1930 по 1933 роки з Північного Кавказу, за різними даними, депортували близько 300 тис. осіб, дві третини яких з Кубані й, переважно, саме з районів, заселених українцями.
Наслідки
Обжиті станиці і родючі землі Кубані заселяли росіянами. У жовтні-грудні 1933 із західних та північних районів Росії на Кубань переселили 14 тис. господарств колгоспників, етнічних росіян, а також демобілізованих червоноармійців. Станиця Полтавська, наново заселена червоноармійцями, отримала назву Червоноармійська, а Уманську перейменували на Ленінградську. Історичну назву станиці Полтавській повернули тільки у 1994.
Так, Голодомор та депортація змінили етнічний склад населення Кубані на користь російського етнічного елементу. Паралельно у краї зупинили українізацію та розпочали зворотний процес — зросійщення. Навчання в школах та діловодство перевели на російську мову. Зникла українськомовна преса й радіо.
Сьогодні бачимо аналогічну політику Росії — тисячі українців примусово депортують на північні депресивні регіони РФ з тимчасово окупованих територій України. Можна не сумніватися — в планах Росії заселити «звільнені» від українців землі росіянами, аби згодом розповідати про «ісконно русскіє зємлі».
Саме так відбувається і в тимчасово окупованому Криму: за вісім років окупації туди переселилося до мільйона росіян.
«Політика місцевої влади спрямована на те, щоб вичавити і кримських татар, і етнічних українців із Криму та заселити ці території громадянами Росії. Наразі вже таких є мільйон громадян, які незаконно поселилися в Криму», — наголошує Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу.
Матеріал підготовлено в рамках спільного проєкту Музею Голодомору та онлайн-медіа «Свідомі»
Справжня ціна «українізації»: чому більшовики видавали книжки українською?
