У тому страшному мороці були люди, які рятували ближніх: історія Василя Івчука

Цьогоріч у листопаді виповниться 120 років від дня народження вчителя з Київщини Василя Івчука, доброчинця, якого й сьогодні тепло згадують в селі Дударків Бориспільського району. В роки Голодомору-геноциду Василь Якович доклав значних зусиль до порятунку учнів місцевої школи. У 1938 році він потрапив у лещата «Великого терору», був розстріляний, а його ім’я загубилося серед сотень тисяч безневинно страчених комуністичним режимом. Тільки через багато років ім’я репресованого повернули із небуття вчителі та учні Дударківської школи, адже в селі й далі пам’ятали подвиг Василя Івчука.

Про життєпис цієї непересічної особистості у вівторок, 4 жовтня, говорили на онлайн-заході «Урок спротиву у долі Героя України Василя Івчука», організованому Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили» у партнерстві з Національним музеєм Голодомору-геноциду та Педагогічним музеєм України.

«Чому важливо досліджувати такі історії? Бо коли йдеться про історію Голодомору, найчастіше згадують, що українці були жертвами, яких прирекли на голодну смерть, – зазначила заступниця генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Юлія Коцур. – Але в тому страшному мороці були люди, які навіть за важких і небезпечних умов рятували ближніх. Ці аспекти історії дуже важливі задля розуміння того, якою сильною і могутньою нацією ми є. І навіть зараз, у роки війни, ми бачимо, що українці, попри все, гуртуються, допомагають один одному, навіть у окупації. І оця наша взаємодопомога має глибоке коріння… Голодомором морені, але нескорені – це про нас, про нашу ідентичність, яка проявляла себе тоді і проявляє зараз, під час війни».

Як розповіла Юлія Коцур, Василь Івчук народився 21 листопада 1902 року в селі Яблунівка на Житомирщині. Закінчивши Вищі учительські курси, він викладав у школі історію. Зовсім молодим, у 29-річному віці, був призначений на посаду директора неповної середньої школи в селі Дударків. Учні згадують його не тільки як талановитого вчителя, на уроках якого завжди було цікаво, а й чудового організатора. Коли село оговталося після важкого 1933 року, він створив при школі багато безкоштовних гуртків – рідкість для села на той час.

У 1932–1933 роках організаторські здібності директора допомогли врятувати школярів від голодної смерті. Школа взяла в оренду в колгоспу землю, де вирощувала городину, також при навчальному закладі діяло підсобне господарство – було дві корови, двоє коней. Це дозволило мати харчі, аби забезпечити дітей гарячими сніданками. Також директор домовився з Дарницьким мʼясокомбінатом про проходження «виробничої практики». Там діти отримували черпак супу, а з ним – і шанс вижити. Все це дало змогу врятувати від голодної смерті близько 200 учнів школи. Їхні імена встановлені.

Активні, дієві й авторитетні люди завжди були «на олівці» в режиму. Василь Івчук не став винятком. Тим паче у 1932 році його вже намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та через відсутність доказів звільнили з-під варти.

Як згадували згодом учні, сонячної погожої днини, 17 травня 1938 року, вчителя заарештували вдруге. Його забрали з квартири на території навчального закладу, він востаннє пройшов шкільним подвір’ям, де гралися діти. Відтоді його більше не бачили. Родина директора – дружина з двома дітьми – була змушена виїхати з села.

Лише в незалежній Україні, коли нарешті можна було говорити про Голодомор та без остраху називати імена репресованих, учителі й учні Дударківської школи провели неймовірну дослідницьку роботу та повернули добре ім’я свого вчителя й встановили  подробиці його смерті.

Як розповів науковий співробітник заповідника «Биківнянські могили» Микола Бривко, з кримінальної справи репресованого вдалося дізнатися, що Василя Яковича звинуватили в участі у контрреволюційній повстанській організації та антирадянській пропаганді. Під тиском слідчих 27 травня 1938 року він обмовив себе, заявивши, що нібито «…є активним учасником контрреволюційної націоналістичної організації, котра ставила своїм завданням за допомоги Польщі й Німеччини повалення Радянської влади шляхом збройного повстання в тилу Червоної армії в момент оголошення Польщею війни Радянському Союзу».

Його засудили до розстрілу. 2 жовтня 1938 року вирок виконали в одній із київських в’язниць, а тіло вчителя вивезли до Биківнянського лісу. Василю Івчуку було лише 35 років.

У 2007 році указом Президента України Василя Івчука удостоєно звання Героя України (посмертно). Крім того, 120-річчя від його дня народження внесено до переліку ювілеїв і дат 2022 року, затвердженого Верховною Радою України. Історія Василя Івчука потрапила також у книгу «Людяність у нелюдяний час», а на приміщенні школи в Дударкові йому встановлено меморіальну дошку.

Важливо, що ім’я ще одного непересічного українця повернулося із забуття. Важливо, що ми шануємо і пам’ятаємо.