Онлайн-ресурс «Свідчення» — новий проєкт Музею Голодомору
Національний музей Голодомору-геноциду створив сторінку «Свідчення» — єдиний онлайн-ресурс, де будуть зібрані історії очевидців Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Історія кожної людини — унікальна, та всі вони розповідають правду про найбільші злочини совєтської влади.
Що містить сторінка «Свідчення»: Онлайн-ресурс містить відео- та аудіосвідчення, фото та оцифровані текстові спогади про Голодомор-геноцид і масові штучні голоди 1921-1923 та 1946-1947 рр. Свідчення упорядковані тематично та за адміністративно-територіальним принципом.
Сьогодні найбільш наповненим є розділ «Голодомор-геноцид». В його основі — матеріали, зібрані працівниками Музею Голодомору в рамках проєкту «Усна історія Голодомору». Під час його реалізації були записані аудіо- та відеосвідчення очевидців Голодомору з різних областей України.
На сторінці також є історії очевидців із фондів музею, що були зібрані та передані до музею краєзнавцями, студентами, школярами, установами та організаціями.
Що нового: Кожен користувач може відшукати свідчення за місцем, часом або хештегом. Ми пропонуємо дослідити історію Голодомору-геноциду та масових штучних голодів через спогади очевидців зі свого міста або села, району чи області. Національна пам’ять — те, що нас об’єднує, а усні свідчення дозволяють відчути, як переживали ті жахливі роки окремі люди.
Історія створення: Над підготовкою матеріалів для наповнення сторінки працювала не лише команда музею, а й волонтери. Підписники сторінки Музею Голодомору, студенти Української академії лідерства, а також Українська Волонтерська Служба підтримали проєкт музею, допомагаючи розшифровувати свідчення. Робота над проєктом триває. Кожен охочий може долучитися до подальшої роботи, написавши на пошту [email protected].
Як розвиватиметься ресурс: Сьогодні сторінка «Свідчення» містить 250 історій. Кожного місяця ресурс наповнюватиметься новими спогадами свідків та новими позначками на карті України. До його наповнення може долучитися кожен, передавши до музею родинні історії, фото або контакти свідків Голодомору та масових штучних голодів.
Масло Зіновій Іванович, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років
проживав в селі Півні Фастівського району Київської області.
«То, що творилося, словами просто передати неможливо. Голод — то страшна сила, через яку людина просто тіряла розсудок і творила страшні речі».
«Якось так було, шо огонь горів і батіг туди попав, пригорів, я батога того витягнув, а він так гарно пахне, та й з’їв батога».
«Нікого не жаліли. Одного “куркуля” я знаю. Його забрали і сразу вивезли на Соловки. Розкуркулили вночі, а його матір стареньку вивезли на поле, кілометрів ну три, може, чотири, і там скинули».
Ігор Федорович Маліцький, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в місті Харкові.
«То шо, творилося в Харкові, я ніколи не забуду, те, шо я бачив, хоча стільки мені було – вісім років».
«Трупи лежали, мерли от голода люди. Міліція ходила, забирали оцих, які понаїхали — це ж з районів Харкова їхали, у місті десь хоч шось достать можна було їсти».
«Це був Голодомор настоящий, хтось там противиться, каже, це був голод на Україні, ні, голода не може бути, його можна тільки зробити. Тут палку воткни — вона росте на Україні».
Кривоніс Олексій Остапович, 1926 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років Кривоніс Олексій Остапович проживав в селі Савинці Срібнянського району Чернігівської області.
«Зимой в трідцать третьом году, ночью, голих і босих нас забрали в сєльский совєт і сказали: “У вас дома нєту, дом забралі”».
«Люді боялісь говоріть правду друг другу. Потому шо подєлішся — завтра напишуть отаку бумажку і заберуть, а бралі кажду ночь. Прийдьот рознарядка восємь-дєсять чєловєк забрать і відправить в Сибірь ілі на Бєломорканал, ілі Волгодон, ілі куда-то».
«Ми єлі, когда вєсна началася, ми ходілі по полям, собіралі мьорзлую картошку, собіралі морковку, де мьорзлая била».
«Слідили-дєжурили, когда вивезуть на скотомогильник мьортвиє лошаді хороніть з колгоспу, рєзалі м’ясо, нарізалі, приносілі домой, м’ясо милі, потом солілі і їли…».
Дізнайтеся більше на сторінці «Свідчення»