Проєкт «Мереживо пам’яті»

Анонси 23 Листопада 2019

26 листопада о 14:00 Дарія Альошкіна представить свій новий проєкт «Мереживо пам’яті» у Національному музеї Голодомору-геноциду. Вперше українські витинанки розповідатимуть не лише про образи народної культури, а й про травматичну історію нації — Голодомор. Виставка експонуватиметься до 10 січня 2020 року.

З ХІХ століття українці виготовляли витинанки на свята, прикрашаючи свої оселі. Спеціальними маленькими ножиками народні умільці вирізали невагомі та крихкі ажурні серветки, полотна, рушники. Орнамент витинанки складався з певних символів, які й розповідали, що святкує родина: чи то Різдво, чи весілля, чи народження.

26 листопада це традиційне мистецтво наповнится новими сенсами в Музеї Голодомору в виставці витинанок «Мережево пам’яті». Авторка — відома українська мисткиня зі Львова Дарія Альошкіна. 

Про мисткиню: Роботи Дарії вирізняються величезними розмірами й тому використовуються для оформлення інтер’єрів, громадських закладів та обкладинок книг. Усі витинанки зроблені на межі автентики й сучасного. Мисткині вдалося зробити витинання актуальним у модерній культурі й підкорити ними Польщу, Францію, Бельгію, США та Південну Корею. На її персональній виставці в Сеулі половину експозиції розкупили відвідувачі, одним з яких був прем’єр-міністр Південної Кореї.

Виставку “Мереживо пам’яті” створено на перетині народних традиційних ремесел та історичної тематики — Голодомору. Деякі з робіт присвячено образам народних пісень, щедрівок та свят. Адже на початку ХХ ст.. селяни становили питому частину української нації, проти якої був вчинений Голодомор-геноцид, і були зберігачами, носіями української традиційної культури. Водночас традиційна культура зазнала деформації і заборон. Бо злочин геноциду – це не лише фізичне вбивство, а й знищення нації як такої. Тому логічно, що друга частина витинанок тематично розкриває сюжети про Голодомор, засновані на спогадах-свідченнях людей, які пережили геноцид. 

Вперше Дарія Альошкіна представить витинанки про репресивні «чорні дошки», про «закон про п’ять колосків», про закриті кордони України, охопленої голодом, про опір українців радянській владі, але також і про світлі почуття милосердя, підтримки і допомоги одне одному, які червоною ниткою пронизують ці страшні сторінки нашої історії.

«У нас в селі посеред городу було священне дерево – глід, його не можна було ламати або зрубувати. Мама розповідала, що воно рятувало людей від голоду своїми плодами. Я з дитинства чула історії про голод у своєму селі – інколи дуже сумні і страшні, які не сприймала до кінця моя дитяча уява.. Створюючи зараз проект за цією темою, намагаюсь відповісти на ряд питань, які виникають у мене: 

Як передати  графічно безвихідь, втрату, біль, боротьбу? Як нагодувати душі померлих? Чому, як, за що?

Це не мало статись з нашим українським людом…» поділилася думками Дарія Альошкіна.