ФОТОВИСТАВКА «ГОЛОДНА СИМФОНІЯ»

16 Березня 2017

ФОТОВИСТАВКА «ГОЛОДНА СИМФОНІЯ»

В НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ «МЕМОРІАЛ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ»

 

Радянське керівництво викреслило тему геноциду українців – Голодомору  1932-1933 рр. з газет, шкільних підручників, літератури, музики, художнього мистецтва , взагалі з життя. Але не з пам’яті українського народу. З проголошенням незалежності Україна заговорила про те, що завжди неофіційно пам’ятала, про те, що так боліло. В тому ж 1991 році з`явилась перша художня кінострічка Олеся Янчука «Голод -1933», було видано перші інтерв’ю людей, свідків, які пережили Голодомор – «33-й: Голод. Народна Книга-Меморіал». Акт проголошення незалежності став зеленим світлом для українських вчених, митців та всіх громадян щоб розповісти про пережите ними, їхніми рідними, їхнім народом. Розповісти всіма можливими способами.

Час спливає, покоління змінюються, та пам’ять про Голодомор живе в наших серцях. Українці продовжують робити наукові дослідження, записувати спогади очевидців Голодомору, знімати фільми про 1933-й, створювати художні твори. Ця пам’ять є незламною та невичерпною через широке усвідомлення її значущості.

 

24 березня 2017 року о 12:00 Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» (м. Київ, вул. Лаврська, 3) презентує мистецький проект – фотовиставку «Голодна симфонія».

Фотосет, присвячений темі Голодомору, створено в 2015 році Лілою Перегудою та Ксенією Пілявською. Фото є  емоційним вираженням переживань трагедії Голодомору Ліли Перегуди, яка відтворила образ Жінки-Смерті/Жінки-Пам’яті з 1933 р. Допомогла передати образ фотограф Ксенія Пілявська.

 

я вирішила, що саме час показати страшні речі такими, якими вони стали – буденними. Вони ось тут, у нашому дворі, на телефонному дроті, за стінами й вікнами. Так з’явився образ цієї голодної жінки, яка одночасно є й самою смертю. Біля неї немає ані дітей, ані тварин, ані жодної іншої людини – вона остання. Вона не шокує виснаженістю, голими кістками чи людожерством – вона лякає тим, що в неї ще є сили прийти за тобою, бо минуле таке близьке й реальне.  

Вона йде і за тими, хто забув, сховався за теплими мурами, і за тими, хто насміхається над пам’яттю предків, за поетами, за звичайними людьми – і все розставить по місцях.

В ній є відлуння голосів тих жертв, наче вони посилають її, безсмертну і невтомну, прийти й нагадати живим, що було колись. Можна сказати, що ця жінка – це Пам’ять».


Ліла Перегуда

Поетеса, музикант

 

Для довідок та акредитації: (044) 254-45-12, [email protected]