Геноцид української нації – Голодомор

Архів 26 Вересня 2019

Різниця між Голодомором і Всесоюзним голодом початку 1930-х років, до якого часто апелюють окремі дослідники-аматори, полягає в наступному: селяни поза межами України і Кубані ставали жертвами голоду як соціальний клас, а українських селян виморювали голодом за приналежність до української нації. Правомірність і справедливість такої оцінки очевидні, виходячи з аналізу політики більшовицького режиму в Україні та більшовицької практики в національному питанні.

Ленінсько-сталінське керівництво завжди надавало виняткового значення Україні, бо вважали, що її утримання в орбіті московського центру є важливою умовою для забезпечення існування комуністичного режиму та СРСР.

Національне відродження України в роки українізації (політичного відступу більшовиків) викликало в радянського керівництва страх виходу Української республіки, на що та мала право відповідно до Конституції СРСР (1924 р.)

Радянська влада прагнула викорінити український сепаратизм.

Антиукраїнську спрямованість Голодомору підтверджують ряд фактів:

  • В Україні і на Кубані, де 75% її населення становили українці, режим застосовував найжорстокіші репресивні заходи, що спричинили голод.
  • В Україні і на Кубані застосовувався режим «чорних дошок», що пришвидшувало вилучення всіх продуктів харчування у селян.
  • Лише селянам України і Кубані заборонявся виїзд до сусідніх областей Росії та Білорусії в пошуках продуктів харчування.
  • Кордони України і Кубані були заблоковані підрозділами ГПУ та міліції – аби унеможливити втечу від голодної смерті. Також війська не допускали голодуючих українських селян у райони, прилеглі до кордону з Румунією і Польщею.
  • В Україні і на Північному Кавказі (входить Кубань) режим пов’язував хлібозаготівлю з українізацією. Свідченням цього є Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі та в Західній області». В тексті самої постанови виокремлено Україну і Північний Кавказ. Під приводом звинувачень в «буржуазному націоналізмі» «петлюрівщині» було депортовано українців зі станиці Полтавської (Північний Кавказ) до північних областей СРСР. А на їхні місця заселено росіян-червоноармійців. Діловодство, видавництво газет і журналів в цьому регіоні було переведено на російську мову. Так Кубань перестала бути українською.Ці дії підтверджують той факт, що радянська влада мала намір зруйнувати українську національну ідентичність, знищивши її носіїв.
  • Тогочасні повідомлення іноземних журналістів, звіти та листи посольств і консульств, акредитованих в СРСР, головним чином сконцентровані на голоді в Україні і Північному Кавказі з наголошенням, що українців режим виморює голодом з метою упокорення та русифікації.
  • Смертність в Україні і на Кубані була надзвичайно високою, порівняно з іншими регіонами СРСР.

В період Голодомору також постраждали представники національних меншин України, бо жили серед української нації, проти якої було спрямовано злочин геноциду. Саме українська нація була суб’єктом державотворчого самовизначення і лише вона могла реалізувати закріплене Конституцією СРСР 1924 року право на вихід України з СРСР та побудови незалежної Української держави.

З точки зору міжнародного права загибель представників національних меншин під час Голодомору є злочином винищення та обставиною, що обтяжує вину організаторів Голодомору.

Молодь слухає доповідь керівника політвідділу Сланецької МТС Манєвича про завдання під час збирання урожаю. Вознесенський р-н Одеська обл., 1932 р.
Антирелігійний похід, організований сільською молоддю. Одеська обл., 20-30-ті рр. ХХ
Облік обмолоченого зерна в колгоспі «Соцпрогрес». с. Андріївка Запорізька обл., 1933 р.
Сортування насіння у хлібній коморі організації «Заготзерно». Харківcька обл., 1933 р.
Навантаження пароплава у зернового елеватора в Миколаївському порту. м. Миколаїв, 1931 р. Репродукція.
Селяни здають зерно на хлібоприймальному пункті «Союзхліба». с. Кагарлик Київської області. 1932 р.
Підготовка зерна для відправлення на зсипний пункт у колгоспі імені Г. І. Петровського. с. Петрово-Солониха Миколаївська обл., 1933 р
Червона валка металолому с. Буди-Орлівець на Городнищенському пункті. Київська обл. 1931 – 1932 рр.
Валка із зерном колгоспу «Профінтерн» с. Пологи Дніпропетровської області, організована з нагоди випуску 8-го тиражу позики третього, вирішального року п'ятирічки. Дніпропетровська обл., 1932 р.
Гончаренко-комсомолець, колгоспник сільськогосподарської артілі ім.. Г. Петровського Ольшанської сільради Харківської області охороняє насіннєві і страхові фонди артілі до 1933 р.
Мітинг біля зсипного пункту після здавання хліба. с. Улі Харківська обл., 1932 р.
Колгоспний двір в одному із сіл Київської області. Київська обл., 1933-1934 рр.
Святкування дня врожаю в колгоспі «Перемога». Васильківський район Дніпропетровської області. 1933 р.
Урочистий вихід у поле перед початком жнив у колгоспі імені Г. І. Петровського. с. Браженка, Житомирська обл., 1930-1933 рр.
«Чорна» і «Червона» дошки в с. Верхня Сироватка Харківської області до 1935 р. с. Верхня Сироватка Харківської області, 1935 р.
Облік трудоднів у колгоспі «Серп і молот». Бердянський р-н Запорізька обл., 1933 р.
Нарада міської комісії по очищенню партії. Костянтинівка Сталінської обл., 1933 р.
Відправка ешелону з хлібом з м. Дніпропетровська. м. Дніпропетровськ, 1932 р.
Голодуючі діти в одному із населених пунктів Полтавщини. Полтавський округ, 1933 р.
Голодуючий хлопчик в одному із населених пунктів Полтавщини. Полтавський округ, 1933 р.
Голодуючий хлопчик в одному із населених пунктів Полтавщини. Полтавський округ, 1933 р.
Медпрацівники оглядають хворого в медчастині колонії для безпритульних в м. Дніпропетровську.1934 р.
Керівники партії та уряду УСРР на Привокзальній площі в м. Києві в день переїзду з м. Харкова. до м. Києва, 1934 р.