07.05.1933

TZANEEN 7/5/33

My dear Jerry,

Let me first of all acknowledge receipt of your two cables from Moscow, and though I did acknowledge the one, in my letter on the 2nd instant. I shall never the less repeat same, and put same chronologically. 

I have received on the 1st of May a cable reading: “GREETINGS MAY CELEBRATIONS. SOUND HOPE SPLENDID POST NEAR MOSCOW. WIRING AGAIN”.

The above was dated the 30/4/33, Sunday, handed in there at 4.p.m. arrived Johannesburg 6.15.p.m. (same day) and at Tzaneen Monday, the 1st of May at 9.40.a.m.

The second cable from Moscow, sent out 3/5/33, Wednesday, at 6.30.p.m. (in the evening) arrived Johannesburg at 9.20.p.m. (evening same day) and at Tzaneen arrived 4/5/33 at 9.15 a.m. Thursday, reads as follows:

“THRILLED IMMENSITY CELEBRATIONS. TRANSFER NIZHNINOVGOROD FINALLY DEFINITE. CHANGE ????????? HOPEFULL. RETURNING STANITZA FOR BAGGAGE”

The speed of the arrival of these cables between Moscow – Johannesburg is really phenomenal, and is accounted for by the direct line of London-Johannesburg. The efficiency is as perfect as one could wish as regards time.

So far, so good!!!

Apart of the above cables, there were several letters from you the previous week, and which I have acknowledged accordingly in my last week’s overseas letters. This week, I received there were two received by me, the one dated the 1/4/33 and the other, the 2/4/33, a letter to Beile dated the 4/4/33 and a copy of a very long letter to Fortes, dated the 6/4/33.

I should like to state in answer to all these, and especially in view of your complaint that you have not had a letter from me for the last ten days, then, that though I should love to write at length and answer in detail, discretion prevents one from doing so. This does not apply to this week’s letters, last week’s or the previous week, but apply to all and everyone. It is not wise to reply to all these in frank detail. I can say and repeat, over and over again, that they are very interesting, and again very interesting, enlightening and very much so at that.

In connection with your complaint, that you have not received any letters from me for the last ten days, I suppose it is due to [some] disorganisation as regards the mail from London, since I have kept on and am still keeping on the writing of letters regularly and most religiously. I suppose some delay, and you will receive a bunch in one lot one of the fine days.

Some time ago, at least not so very long ago, I have done away with the writing of letters in several copies (carbon copies) and the posting of a copy thereof each week, as I used to do in the past. It did not seem to me to be necessary, any more, since the arrival of mails, I gathered, were more or less regularly at your end. At least as best as one could have wished, under the circumstances.

Apart of this, since commenting on your “world” was not desirable (to say the least of it), the local news was not much, and it was hard to interest you with these, since nothing material was happening in an old stable world, as this is. The contrary, however, applied to you, since it is such a kaleidoscopical one, and it afforded an endless mass of things to write about.

Accordingly, I shall revert to my old habit of writing with carbon copies when there is something of importance, and will also close type it, such as this one. Otherwise, and if there is nothing of importance to write, my letters will be short, trivial, and solely directed with affording you paper to write back on, should you run out of paper. The latter commodity at your end is not at all times plentiful, is of a quality which leaves much to be desired, and most unsuitable for making a few copies in carbon paper, so that Leivi as well as Fortes gets one too at the same time. I can quite realise, that by the time the former or the latter gets a typed carbon copy of your letters as typed out by me it is pretty stale. And the only way to circumvent these is by carbon paper and plenty of writing paper at your end. 

None of the last two commodities are too plentiful at your end, and to augment these, my short letters, must serve a purpose, specifically, in their own. I shall accordingly supplement the paper by sparsely written matter, a sort of double treble spacing of written matter, containing no particular interest whatsoever, inoffensive matter. I shall at times, enclose a piece of carbon paper, as if by accident, thus enabling you to write to all at the same time. 

And now, I shall draw your attention to the fact, that often in your letters, you are not sufficiently discreet here and there. Do not forget that you are not at Trafalgar Square on a “Soap box”. “Discretion is certainly the better of valour”. It is a quality by no means to be despised at. I realise it is very difficult at times, but nevertheless, do not all together “lose sight” of the fact. This is by the way.

And now I want to write about “Imme”, about the one that we all know about, and whom I shall be addressing as the third person…

I also feel inclined to “take stock of his situation”, his past, present and proximate future. Such a lot has been written, and still more has been discussed and thought over, the last seven months or so. Enough time has now past to do so. Let me try and divest myself completely of the family tie. Let me now coolly and deliberately consider the pros and cons as a complete stranger. Let me take stock of the situation, as and if, I was placed in his situation. Let me judge in the light of what I know, of what I have learnt by now. Let me be as impartial as one would wish to, or try and be, as far as humanly possible such can be done. I do not pretend that I am an oracle. I do not pretend that I have been in the past, and still now at the present, and must be, right in the future. I shall judge by facts, hard facts, and nothing else. I am discarding sentiment, radical views on the one hand, and reactionary on the other. There is going to be no such things as points of view, here, there and everywhere. 

And while I am about it, I shall quote Leivi’s letters. He considers that the “tone” we have adopted was at times a little exaggerated. I should not say “we”, I should say rather “I”. He further adds, that I am wrong in considering the whole venture a “mistake”, as I have done in letters to him. This is interesting, for by comparing the past with things as they have turned out to be, one may judge the future in comparison, accordingly. Since I do not for a moment pretend to have been capable of judging “things” in their correct perspective, I do not agree that “others” have been able to do it. We were all and each of us [groping] in the dark, with a question not so easy at all to solve. To judge anything logically, one must have facts to do it on. These facts, were found wanting, and of what there existed (or supposed to have been existing) has proved to be so unreliable, so untrue, so exaggerated, either way, that to form a correct decision, was, no matter how you like it, but a sheer leap in the “blues”….

None were right, and none guessed right, as events have later proved to be. A world of “drifting sand”, based on assumptions, not what they actually are, but on what they are desirable to be, or should be, has no foundation. If I was to try and judge an individual on what I should like him to be, and not on what he is, I shall always be in the wrong. My estimation of him, will be miles out. A “world” similarly judged, can be no exception, and your conclusions must be just as erroneously arrived at. As events have proved, most of the “hard facts” on which, one has based, or at least, I have based my calculations that the venture he was going to take ought to be a success, were “false”. It was “Fascistic del[i]berate and untrue propaganda” of the “Yankiland” touch. All this that I read about it, I took to be more or less true, and now, when I found out, that such are but downright lying and bombastic exaggeration, I got disgusted, for I can no more believe a word of this “Hitleristic dogmas”. I look upon it in sheer disgust…..

The world is far from perfect, at least our world is. I know it, and every honest man that will be honest with himself will admit it as much. We are at least admitting it, and are further at perfect liberty to admit it, to shout it off, every house top, but at the other world, none such liberties exist. Nothing else but “Hitlerism” muzzled….

The darkest of all factors, and mind you I have had on several occasions in the past to comment thereon, is this continual recurrent “SCAPEGOATISM”, this “SHOIER LAZOZIL”, this continual  “sacrifices” to appease the GODS of Destiny!!.... Can there anything be more distressing, more preposterous??????.... Can and will a world, a new world, a new Utopia be built on that???...

_________________________________________________________

Has this venture been a success?. Certainly not!!!!... Could there anything have been more disappointing???... Certainly not!!!! Have things turned out tolerable well???... Yes!...

But why, because FORTUNE has taken a hand at this game... Fortune has taken a broad smile at it, on more than one turn of events, and there was NO tragedy left…..

Will however “fortune” keep on smiling???. Will the GODS of good luck continually be interfering, is another big question??...

Facts tell me definitely that such may not be the rule. So far, it has been the exception with the majority, the vast majority there… What reason have I got to think that one may continually keep on gambling on FATE??!!!! None whatsoever..

The mere fact that our “friend” is a free citizen to-day, is but one of those good fortunes… A sheer freak of co-incidences, nothing else.

The mere fact that our friend is not under lock and key. The mere fact that our friend has not joined the multitude now blasted away on the “Mockery Altar” of “Sodom and Gomorrah”? is but an exceptional stroke of good luck. 

This cannot continue and must not continue. The sooner it is at an end, the better.

Can I call this venture a “success”, even by a hell of a stroke of imaginations?... Certainly not…

It was a venture, a venture that has turned out satisfactory, by luck following luck, and nothing else.

Have I had a legitimate cause to get nervous over our friend.?.. Certainly I did. And very much so, indeed. “Scapegoatism” I cannot stand, and never will. It is all a lot of Tommy Rot!!!... Not for all the dogmas of the world….

And let me add, I have completely lost faith in this new world of our friend. You can build nothing without a solid foundation, and it is the latter entity that is completely missing in our friends world. You may manage to put up the “Scaffolding” of this “Tower of Babylonia”. You may manage to crest the scaffolding of a ten, twenty and thirty storey building, but no sooner are you busy with the few upper storeys, when the whole structure will and must come down, crumble to pieces… You have had no foundation, it was but on a “shifting” and “driving sand”, based on colossal “bluff” and “make belief”, no matter how “well staged” but that’s all…

Start afresh no matter how many times you like, it but repeats itself, and will continually repeat itself, as these “fundamentals” are ignored….

I do not therefore believe, that it is advisable to remain in the “Lions’s Den” and keep on “bearding him” for more than is “reasonably” safe… One of these days, if a practice be made of it, he will turn round and in a “snappy mood” show his claws, with very ugly consequences…..

I have known our friend to take risks. I have known him to climb Table Mountain on difficult climbs. Taking risks, often a little on the very difficult side, very difficult at that. It has been hard to draw a line of safety. Perhaps he did overdo it. It was all a matter of confidence, but then an arbitrary line of some sort had to be drawn, and it has been drawn. He used to exercise care in those things, and I had full confidence that such care was taken cognizance off in the past. But to hand on a pinnacle on the mountain, jolt up and down with his rope, play the fool, look for trouble he has never done. It meant looking for and invite trouble. I am confident now that he will not look a similar situation, and will get down this hazardous “situation” as soon as possible.

The brightest “spot” of it all is, that he realized it long ago, and is fully conscious of it, has acted accordingly in the past, and there is no reason to think that he will not act in discretion in the future.

I have confidence in him, full confidence. All he wanted is, that we know about it, exactly as he sees it, and he succeeded in doing it, all right.  We know it now……

Has this venture been a success or failure?!!!!!!

A success in its broad meaning it has never been, and never could have been as anticipated, not even a partial one.

I would have been inclined to call it a “partial success” had it not been for this “SCAPEGOATISM”…….

One may call it a success due to fact that he manager not to drop in the innumerable “pitfalls” and all the “stalking” of others, and of so many varieties. Not because there was a scarcity of such “pitfalls” and “stalking enemies”, but again “FORTUNE SMILED ON HIM”, nothing else, but benevolent, smiling good FORTUNE…….

It is therefore GOOD FORTUNE that he owes gratitude to, and not to the success of his mission.

Was it a failure then?.....

Not a complete failure, since owing to “GOOD BENEVOLENT DAME FORTUNE” continually keeping him out of trouble, he is still unscathed…….

Otherwise a failure, undoubtedly and unreservedly.

Yes, successfully guarded by Good Fortunes.

From the practical side what do we get? Lots of experience. Worldly experience. I am inclined to think that the practical experience that actually sent him there, was very negligible, and not worth much. His worldly experience are enormously widened. His view in life widened, very, very much, indeed. The price has, however, been paid for it, bought and paid for, and it is now enough. There is not much sense in staying on much longer. Enough has been seen. Enough experience has been gained, and seeing that there is no scope whatsoever to remain there indefinitely, it is time that his “rolling stone” life takes a change and settles down. Even a rolling stone comes to a rest at times, so why not a human stone?....

As an adventure?. Yes. As a permanent venture?. NO.

I feel as I sit here and type, that I express his own views, more or less, which I have gathered on more than one occasion from his letters.

To remain over the greater part of the Summer?. Perhaps?. To hop about from one “spot” to the “other” of the Bengal Tiger, compare the magnitude of the “sports” is interesting, but since there is but a difference in degree in these, and materially they are the same, there is little to choose from. One “spot” as practically the same as the other…..

It is a wash out!!!!!.....

Our friend, should know, that judging by the past, the wonderful expectations of the future, must be judged by questionable success in the past achieved. The age of miracles has died with the ancients….

We, moderns, do not believe it!!!!!!.....

The author of “LET THERE BE LIGHT, and THERE WAS LIGHT” is now long forgotten. No “light” was made in the twinkling of the eye, and no new world is to come about by way of “miracles”. Old Jehovah  is now stone dead….

I do not care as to who is carrying Jehovah “new mantle”, or has taken the modern role of representing him. His human successor is but a “fiasco”……

Enough of our friend.

Israel [signagure]

07.05.1933

ЦАНІН 7.5.33

Мій дорогий Джеррі,

Дозвольте мені перш за все підтвердити отримання двох ваших телеграм з Москви, і хоча я підтвердив одну, у своєму листі 2-гу одразу. мені не варто повторювати те саме, і намагатися організувати все в хронологічному порядку.

1 травня я отримав телеграму: «ВІТАННЯ ТРАВНЕВІ СВЯТКУВАННЯ. ЗВУЧИТЬ НАДІЯ . ЧУДОВА ПОШТА ПІД МОСКВОЮ. ТЕЛЕГРАФУВАТИМУ ЩЕ”.

Вона була датована 30/4/33, неділя, передана там о 16:00, прибула в Йоганнесбург о 18.15. (той же день) і в Цанін в понеділок, 1 травня о 9.40 ранку.

Друга телеграма з Москви, яка надіслана 03.05.33, середа, о 18.30. (увечері) прибула в Йоганнесбург о 21:20. (вечір того ж дня) і в Цанін прибула 04.05.33 о 9.15 у четвер, звучить так:

«ВРАЖЕНИЙ ВЕЛИКІ СВЯТКУВАННЯ. ПЕРЕВІД У НИЖНІЙ НОВГОРОД НАРЕШТІ ОСТАТОЧНИЙ. ЗМІНА ?????????? НАДІЮСЬ. ПОВЕРТАЮСЬ В СТАНИЦЮ ЗА БАГАЖЕМ”

Швидкість надходження цих телеграм між Москвою – Йоганнесбургом дійсно феноменальна, і пояснюється прямою лінією Лондон – Йоганнесбург. Ефективність настільки досконала, наскільки можна побажати у наші часи.

Все йде нормально!!!

Окрім перерахованих вище телеграм, минулого тижня було від вас кілька листів, які я відповідно підтвердив у своїх заокеанних листах минулого тижня. Цього тижня два були отримані мною: один датований 1/4/33, а інший, 2/4/33, лист до Бейль від 4/4/33 і копія дуже довгого лист до Фортеса від 06.04.33.

У відповідь на все це, а особливо з огляду на вашу скаргу, що ви не отримували від мене листів протягом останніх десяти днів, я хотів би заявити, що, хоча я б хотів писати довго і відповідати детально, розсудливість заважає мені робити це. Це не стосується листів цього тижня, минулого або попереднього тижня, а стосується всіх і кожного. Нерозумно відповідати на все це відверто детально. Можу говорити і повторювати знову і знову, що вони дуже цікаві, і знову дуже цікаві, просвітницькі і ще й дуже.

У зв’язку з вашою скаргою, що ви не отримували від мене жодних листів протягом останніх десяти днів, я вважаю, що це через [деяку] неорганізованість пошти з Лондона, оскільки я продовжував і продовжую писати листи регулярно і свято. Я припускаю, що ще трохи і одного прекрасного дня ви отримаєте цілу купу разом.

Деякий час тому, принаймні не так давно, я покінчив з написанням листів у кількох примірниках (копіях) і щотижневою розсилкою їхніх копій, як я робив раніше. Мені це здавалося більше не потрібним, оскільки, як я зрозумів, вам листи надходили більш-менш регулярно. Принаймні так, як можна було б бажати за даних обставин.

Крім того, оскільки коментувати ваш «світ» було небажано (м’яко кажучи), місцевих новин було мало, і вас було б важко ними зацікавити, оскільки в старому стабільному світі нічого суттєвого не відбувалося, та й усе. Утім, про вас можна сказати протилежне, оскільки ваш світ такий калейдоскопічний, і він дає нескінченну масу речей, про які можна було писати.

Відповідно, я повернуся до своєї старої звички писати копіями, коли буде щось важливе, а також ретельно передруковуватиму, наприклад оцей. Інакше, і якщо писати не буде нічого важливого, мої листи будуть короткими, тривіальними та спрямованими виключно на те, щоб дати вам папір, на якому можна писати назад, якщо у вас закінчиться папір. Останнє на вашому кінці не завжди в достатку, його якість залишає бажати кращого, і він найбільш непридатний для створення кількох копій на копіювальному папері, так що Лейві, як і Фортес, також отримують один одночасно. Я цілком усвідомлюю, що до того моменту, коли перший чи другий отримають надруковану копію ваших листів, надрукованих мною, вони досить застарілі. І єдиний спосіб обійти це — копіювальний папір і багато паперу для письма вам.

Жодного з двох останніх товарів у вас не надто багато, і щоб доповнити ці, мої короткі листи повинні служити певній цілі. Відповідно, я доповню папір письмом у розтягнутій манері, тобто якийсь подвійний потрійний інтервал між письмовим матеріалом, який не містить жодного особливого інтересу, безневинний зміст. Іноді я буду прикладати шматок копіювального паперу, ніби випадково, щоб ви могли писати всім одночасно.

А тепер зверну вашу увагу на те, що часто у своїх листах ви тут і там недостатньо розсудливі. Не забувайте, що ви не на Трафальгарській площі на «трибуні». «Розважливість, безперечно, краще від доблесті». Це якість, яку не можна зневажати. Я розумію, що це часом дуже важко, але, тим не менш, не варто і «випускати» цей факт. Це до речі.

А тепер я хочу написати про «Imme», про того, про кого ми всі знаємо, і до якого я буду звертатися як третя особа…

Я також відчуваю схильність «підвести підсумки його ситуації», його минулого, теперішнього та найближчого майбутнього. Так багато було написано, а ще більше обговорювалось і продумано за останні сім місяців. Для цього пройшло вже достатньо часу. Дозвольте мені спробувати повністю позбутися родинних зв’язків. Дозвольте мені тепер холодно і свідомо розглянути плюси і мінуси, як абсолютно незнайомій людині. Дозвольте мені підвести підсумки ситуації, наче я потрапив у його ситуацію. Дозвольте мені судити у світлі того, що я знаю, того, чого я навчився на даний момент. Дозвольте мені бути настільки неупередженим, наскільки це хотілося б, або спробувати бути, наскільки це можливо для людини. Я не вдаю, що я оракул. Я не вдаю, що те, що я був у минулому, і зараз у теперішньому, і у ма’бутньому повинен обов’язково мати рацію. Я буду судити за фактами, твердими фактами і нічим іншим. Я відкидаю сентименти, радикальні погляди, з одного боку, і реакційність з іншого. Не буде таких речей, як точка зору, тут, там і скрізь.

А поки я про це, я процитую листи Лейві. Він вважає, що «тон», який ми обрали, часом був трохи перебільшеним. Я не повинен говорити «ми», я повинен говорити швидше «я». Далі він додає, що я помиляюся, вважаючи всю кампанію «помилкою», як я робив у листах до нього. Це цікаво, бо, порівнюючи минуле з речами і чим вони виявилися, можна судити про майбутнє відповідно. Оскільки я ні на мить не вдаю, що зміг судити «речі» в їх правильному ракурсі, я не погоджуюся, що «інші» змогли це зробити. Ми всі і кожен з нас [намацуємо] у темряві, з питанням, яке не так просто вирішити. Щоб логічно судити про що-небудь, потрібно мати факти. Ці факти були визнані недостатніми, і те, що існувало (або передбачалося, що існувало), виявилося настільки недостовірним, таким неправдивим, настільки перебільшеним у будь-якому випадку, що прийняти правильне рішення, як би вам не хотілося, це просто пальцем у небо…

Жоден не мав раціїй, і ніхто не здогадувався, як пізніші події довели. Світ «зибучих пісків», заснований на припущеннях, не те, якими вони є насправді, а тим, якими вони бажані або мають бути, не має підґрунтя. Якби я намагався судити людину за тим, ким я хотів би, щоб вона був, а не з того, якою вон є, я завжди буду неправий. Моя оцінка її буде дуже іншою. «Світ», оцінений подібним чином, не може бути винятком, і ваші висновки повинні бути так само помилково зроблені. Як показали події, більшість «твердих фактів», на яких базувався або, принаймні, на які я спирався, прораховуючи, що затія, на яку він збирався, має бути успішною, були «помилковими». Це була «фашистська навмисна і неправдива пропаганда» з присмаком «Янкіленду». Усе те, що я читав про це, я вважав більш-менш правдою, а тепер, коли я дізнався, що це відверта брехня й пишне перебільшення, мені стало огидно, бо я більше не можу повірити жодному слову цих «Гітлеристських догм». Я дивлюся на це з суцільною огидою....

Світ далекий від досконалості, принаймні наш світ такий. Я це знаю, і кожна чесна людина, яка буде чесною з собою, це визнає. Ми принаймні це визнаємо, і далі маємо повну свободу визнати це, викрикувати це з кожного вікна, але на тому світі таких свобод не існує. Нічого іншого, крім намордника «гітлеризму»…

Найгірший з усіх факторів, як мені доводилося коментувати це кілька разів у минулому, це цей безперервний повторюваний «ПЕРЕКИДАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ», цей “SHOIER LAZOZIL”, ці постійні «жертви» для заспокоєння БОГІВ Долі!! ... Чи може бути щось більш сумне, безглузде??????.... Чи може на цьому побудуватися світ, новий світ, нова утопія???...

—---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Чи вдалася ця затія?. Звичайно, ні!!!!... Чи могло бути розчарування більшим???... Звичайно, ні!!!! Чи склалася потім більш-менш терпима ситуація???... Так!...

Але чому, бо ФОРТУНА доклалась до цього... Фортуна широко посміхнулася і при цьому не один раз, і трагедії не сталося…

Однак чи «фортуна» продовжуватиме посміхатися???. Чи будуть БОГИ удачі постійно втручатися, це ще одне велике питання??...

Факти однозначно говорять мені, що це не може бути правилом. Поки що це був виняток для більшості, переважної більшості там... Звідки я маю підстави думати, що можна продовжувати грати з ДОЛЕЮ??!!!! Нізвідки..

Сам факт того, що наш «друг» сьогодні є вільним громадянином, є лише одним із тих щасливих випадків... Чиста випадковість, не більше.

Сам факт, що наш друг не під замком. Сам факт того, що наш друг не приєднався до натовпу, який зараз вибухає на «Вівтарі кпинів» «Содому і Гомори»? це лише винятковий випадок удачі.

Так не може продовжуватися і не повинно. Чим швидше це закінчиться, тим краще.

Чи можу я назвати цю компанію «успіхом», навіть додумуючи щось?... Звісно, ні…

Це була авантюра, авантюра, яка вийшла задовільною, завдяки удачі, і не більше.

Чи був у мене законний привід нервувати через нашого друга?.. Звичайно. І сильний. Я терпіти не можу і ніколи не буду терпіти «перекидання відповідальності». Це все суцільна нісенітниця!!!... Заради всіх догм світу....

І дозвольте мені додати, я повністю втратив віру в цей новий світ нашого друга. Ви не можете побудувати нічого без міцного фундаменту, і саме останнє повністю відсутнє у світі наших друзів. Можливо, вам вдасться поставити «риштування» цієї «Вавилонської вежі». Можливо, вам вдасться піднятися на риштування десяти, двадцяти і тридцятиповерхового будинку, але тільки ви будете зайняті кількома верхніми поверхами, як вся споруда впаде і розсипеться на шматки... У вас не було фундаменту, це був лише “зибучий пісок”, заснований на колосальному «блефі» та «нав’язаній вірі», як би «добре поставлено»це все не було…

Скільки завгодно починайте спочатку, але це повторюється і буде постійно повторюватися, оскільки ці «основи» ігноруються…

Тому я не вважаю, що доцільно залишатися в «логові лева» і продовжувати «стригти його» більше, ніж це «розумно» безпечно... Одного дня, якщо це робити, він обернеться і в «миттєвому настрої» покаже свої кігті, з дуже поганими наслідками....

Я знав, що наш друг часто ризикує. Я знаю, що він піднімався на Столову гору на важких підйомах. Ризикувати, часто трошки або дуже важко. Було важко провести безпечну лінію. Можливо, він переборщив. Це все було питанням впевненості, але потім треба було провести якусь довільну лінію, і вона була проведена. Раніше він проявляв обережність у тих речах, і я був повністю впевненим, що таку обережність у минулому не помічали. Але дертися на вершину гори, трястися на мотузці вгору-вниз, дуркувати, шукати неприємностей, яких він ще не робив. Це означало шукати і закликати неприємності. Тепер я впевнений, що він не шукатиме подібної ситуації, і якнайшвидше вийде з цієї небезпечної «ситуації».

Найяскравіша «пляма» всього цього полягає в тому, що він давно це усвідомив і цілком свідомий цього, чинив відповідним чином у минулому, і немає підстав думати, що він не буде діяти розсудливо в майбутньому.

Я довіряю йому, повністю довіряю. Все, що він хотів, це щоб ми знали про це саме так, як він це бачить, і йому це вдалося, добре. Ми знаємо це зараз....

Вдалася ця затія чи провалилася?!!!!!!

Успіхом у широкому значенні це ніколи не було і ніколи не могло бути, навіть частково.

Я б був схильний назвати це «частковим успіхом», якби не це «перекидання відповідальності»…….

Це можна назвати успіхом завдяки тому, що йому вдається не кидатися в незліченні «підводні камені» і «переслідування» інших у різних формах. Не тому, що таких «підводних каменів» і «переслідування ворогів» було мало, а знову ж таки «ДОЛЯ ЙОМУ ПОСМІХАЛАСЯ», не інакше, як доброзичлива, усміхнена ДОЛЯ…….

Тому завдячувати він має ДОБРІЙ ДОЛІ, а не успіху затії.

Тоді це був провал?.....

Не повний провал, оскільки завдяки «ДОБРІЙ ВОЛІ ДОБРОЇ ДОЛІ», яка постійно утримує його від неприємностей, він все ще залишається неушкодженим…….

Інакше провал, безсумнівно і беззастережно.

Так, доля його янгол-охоронець.

З практичної сторони що ми отримуємо? Великий досвід. Світовий досвід. Я схиляюся до думки, що той практичний досвід, який насправді відправив його туди, був дуже мізерним і мало вартий. Його світовий досвід значно розширився. Його погляд на життя розширився, дуже,, дійсно. Але ціна за це була сплачена, куплена і оплачена, і зараз її достатньо. Немає особливого сенсу залишатися надовго. Досить побачено. Набрано достатньо досвіду, і, бачачи, що немає можливості залишатися там на невизначений термін, настав час, щоб його «перекотипольське» життя змінилося та заспокоїлося. Навіть камінь, що котиться, часом зупиняється, то чому б людині не так?...

Як пригода?. Так. Як затія надовго?. НІ.

Сиджу тут і друкую, я відчуваю, що більш-менш висловлюю його власні погляди, які я не раз збирав із його листів.

Залишитися більшу частину літа?. Можливо?. Перестрибувати від одного «місця» до «іншого» як бенгальський тигр, порівняння зі «спортом» цікаве, але є лише різниця в ступені, а матеріально вони однакові, є мало з чого вибрати. Одне «місце» практично не відрізняється від іншого…

Це позбавляє сил!!!!!!!!!!!

Наш друг, повинен знати, що, судячи з минулого, чудові очікування майбутнього слід оцінювати з огляду на сумнівний успіх, досягнутий у минулому. Епоха чудес померла разом із предками…

Ми, сучасники, не віримо в це!!!!!!...

Автор «ХАЙ БУДЕ СВІТЛО, І СТАЛО СВІТЛО» нині давно забутий. Жодного «світла» не було створено миттєво, і ніякий новий світ не може виникнути завдяки «чудесам». Старий Єгова зараз мертвий…

Мені байдуже, хто несе «нову мантію» Єгови чи взяв на себе сучасну роль його репрезентації. Його людський наступник – це лише «фіаско»…

Достатньо про нашого друга.

Ізраель [підпис]