22.03.1933

TZANEEN 20/4/33

COPY OF A LETTER RECEIVED FROM JERRY. Dated 22/3/33 received at Tzaneen 20/4/33

Dated Kharkov

 

Dearest Leivi & Israel,

Today is the last day of my viza in USSR.

I called this morning at the Foreign Department of the Soviet here and was told that the lengthening of my viza rests not with them but with Lugansk “GORSOVET” [City Council], i.e. that to night I am leaving back to where I came from to apply for viza extension! There was thus no need for my coming here at all!!!!      Thus again I had a free trip to Kharkov!

I want to tell such a lot and I really have the information and perhaps even the time. But I am sitting in a Railway station buffet with noise and the rattle of the dining room. It is very awkward and annoying. 

I am in somewhat a bad mood, for the Stanitza has spoilt me. Queues always dishearten me and those I saw here today and those I went through made me sick!

I arrived here early this morning and quickly enough got out of the station. On the opposite side of the square one has to hand in one’s packages to the cloak room. We were only some 20 or so men and due to Russian sluggishness I only got fixed up in some 40-50 minutes here. 

I went to the “Spartak” Hotel I was last time and was told that I must go to some baths and then pass through the disinfeсtion chamber before they can talk to me. They gave me an address. The train journey is always here a nightmare, today in the early morning it was the limit.

When I arrived, I learnt that today only Militia men are admitted, I a plain citizen, cannot be admitted. Such is the law!

I went to another “BOD” [public baths], only to find there such a huge crowd of screaming humanity, that out of sheer disgust I left and thus spent today without “SHELTER”. I am leaving tonight.

To have a ticket, or a free ticket, is not all here. One has to book a seat, so I went to the “GORODSKAIA STANCHIA ?” [city station] to book it. There are 18 windows for the different directions and at every window stood a shouting queue! It almost made me vomit at the sight of 18 lines and amongst these a motley of humanity such as one only sees here. Blind, one legged women, “Beshprizhorni” children [homeless children] naked almost, begging and stealing. Mothers and children sleeping amongst heaps of sacks and luggage.

By the way, it is Spring time here. The snow is melting and the streets are either clean or muddy, but no snow is left.

I could not persuade myself to wait. I went to the Station Master in a broken terrible Russian said that I am a foreigner and begged him to help me. He fell. I got my ticket booked in two seconds! When I left the Station happy with the “Platchkart” [ticket with seat reservation] in my bag, I saw a sight that only Beile has seen before. It was a bread line at Store No 48 on Engels street!

I have seen many lines here, but this one never before. It was one deep, guarded by Militia men along its entire length of some four street blocks!

Why?. – here you are.

The province of Kharkov has just (very late!!) carried out its bread tax and is allowed to trade in bread. Here you are! You have bread on commercial prices, 15 times that of standard state prices, but 7 times cheaper than the forbidden trade with bread on the market!

People took their places at midnight yesterday and herring like stood patiently all morning today. Interesting faces, these women with infants, strained faces these are. Very interesting!  I stayed there a good half of hour! The militia men endeavouring to maintain order, hit those that try to get in without the line! On the whole you have about 30 militiamen doing no useful work, let alone those in the queue! A very low productivity of labour, this is!—

Of those in the queue, one half or more are from the villages, where bread shortage is worse than in the towns! 

I am off the point.

The last three weeks in Luganskaia Stanitza were vile. 

I worked mostly through nights of threatening floods and breathtaking ice! So these two days are glorious!

About myself.

I am leaving tonight back to Lugansk and I expect that an extension of my viza will be granted. It will be granted “till the completion of the job I am engaged upon”. And here I wish to say that this does not suit me, for really and truly I want to go to Nizhni-Novgorod to see great Russia. I shall thus on receipt of my extension write to Moscow to get me transferred. Although I shall be here under false pretenses, - I am sure that by the time my viza will again be up, they shall have forgotten how I have arrived on my other bridge!-----

It is all gos (or GOSH) !-----

I do not know whether Bobrikov, chief engineer of Mostrotrest will carry out his promise!

The “Natchalnikx Rabot” [Chief of Works] will not let me go, I know.

The “Prozhviditel Rabot” [Works Manager] will go soon. That I know for a fact. I can almost be certain of it. 

So I will go with him!---

On the whole my future is uncertain. 

Conditions in Russia must undoubtedly improve this Summer, for many reasons. I’d love to tell you why.

My own life in the Stanitza leaves nothing to be desired. The manager of the Stolovaia [works canteen] gives me food without waiting. The Chairman of the workmen’s committee rushing in, pushing everyone to aside and pushing me forward and shouting: - 

“PUSTU EVO, ON ODIN, A RABOCHIK MASSA” ------- [LET HIM GO, HE IS JUST ONE, AND THERE ARE MANY WORKERS]

This is equality! ---

I shall write again.

JERRY

22.03.1933

Цанін 2.04.33

Копія листа, отриманого від Джері. Датовано 22.3.33, отримано в Цаніні 20.4.33

Датовано Харковом

Найдорожчі Лейві та Ізраель,

Сьогодні останній день моєї візи в СРСР.

Я зателефонував сьогодні вранці до Закордонного відділу Рад тут і мені сказали, що подовження моєї візи залежить не від них, а від луганського “ГОРСОВЕТА”, тобто, вночі я повертаюся туди, звідки приїхав, щоб подати заявку на продовження візи! Таким чином, я взагалі не мав потреби приїжджати сюди !!!! Таким чином я знову мав безкоштовну поїздку до Харкова!

Я хочу розповісти так багато, у мене багато накопичилось інформації і, можливо, навіть часу. Але я сиджу в буфеті залізничної станції з шумом і брязканням їдальні. Це дуже незручно і дратує.

У мене дещо поганий настрій, бо Станиця зіпсувала його. Черги завжди зневірюють мене, і мені стало погано від тих, які я сьогодні бачив тут, і через які я пройшов!

Я прибув сюди рано вранці і досить швидко вийшов зі станції. На протилежній стороні площі потрібно здати багаж до гардеробної. Нас було всього близько 20-ти людей, але через російську млявість я вправився тут лише за 40-50 хвилин.

Я пішов до готеля "Спартак", де я був в минулий раз, і мені сказали, що я повинен сходити в якийсь душ, а потім пройти через дезінфекційну камеру, перш ніж вони зможуть зі мною поговорити. Вони дали мені адресу. Подорож на трамваї завжди тут кошмар, але сьогодні рано вранці це була остання крапля.

Коли я приїхав, я дізнався, що сьогодні допускаються лише люди з міліції, я цивільний, мене не можуть впустити. Такий закон!

Я пішов до іншої “ВАННИ”, але виявив там такий величезний натовп людей, що кричали, що від огиди я пішов і таким чином провів сьогоднішній день без “ПРИХИСТКУ”. Я їду ввечері.

Мати квиток чи безкоштовний проїзд – це ще не все. Потрібно забронювати місце, тому я пішов до "ГОРОДСЬКОЇ СТАНЦІЇ?" щоб його забронювати. Є 18 вікон для різних напрямків, і біля кожного вікна стояла черга з криками! Мене замало не знудило від вигляду 18 рядів і серед них таке строкате людство, яке можна побачити лише тут. Сліпа, однонога жінка, «безпризорні» діти, голі майже, жебракуючі і крадії. Матері та діти сплять серед купи мішків та багажу.

До речі, тут весна. Сніг тане, і вулиці чисті або з багнюкою, але снігу не залишається.

Я не міг переконати себе почекати. Я пішов до начальника станції і на ламаній жахливій російській, сказав, що я іноземець, і просив його допомогти мені. Він поступився. І забронював квиток за дві секунди! Коли я вийшов із вокзалу щасливий із “Платчкартом” у сумці, я побачив видовище, яке раніше бачила лише Бейл. Це була хлібна черга до магазину No48 на вулиці Енгельса!

Я бачив тут багато черг, але такої ніколи раніше. Вона була довгою, охоронялася міліціонерами по всій довжині приблизно на відстані чотирьох вуличних кварталів!

Чому ? – А ось чому.

Пригород Харкова щойно (дуже пізно !!) виконала хлібоздачу і їй дозволено торгувати хлібом. А от що! Є хліб за комерційними цінами, в 15 разів вищими за стандартні державні, але в 7 разів дешевше, ніж заборонена торгівля хлібом на ринку!

Люди вчора опівночі зайняли свої місця, і сьогодні терпляче простояли увесь ранок, наче шпроти в банці. Цікаві обличчя, ці жінки з немовлятами, ці напружені обличчя. Дуже цікаво! Я пробув там добру пів години! Працівники міліції, які намагаються підтримувати порядок, наносять удари тим, хто намагається потрапити без черги! Загалом є  близько 30 правоохоронців, які не виконують жодної корисної роботи, не кажучи вже про тих, хто охороняють чергу! Дуже низька продуктивність праці це! 

З тих, хто стоїть у черзі, половина або більше - із сіл, де дефіцит хліба гірший, ніж у містах!

Це з моєї точки зору.

Останні три тижні в Луганській Станиці були мерзенними.

Я працював переважно ночами під загрозою повені та льоду, що скресає! Тож ці два дні славні!

Про себе.

Я їду сьогодні вночі назад до Луганська і очікую, що мою візу буде продовжено. Вона буде надана "до завершення роботи, якою я займаюся". І тут я хочу сказати, що це мене не влаштовує, адже я і справді хочу поїхати до Нижнього Новгорода, щоб побачити велику Росію. Таким чином, після отримання мого продовження, я напишу до Москви, щоб мене перевели. Хоча я буду тут під фальшивими приводами,-я впевнений, що до того часу, як моя віза знову стане недійсною, вони забудуть, як я потрапив на мій другий міст! -----

Це все (або ГОШ)! -----

Я не знаю, чи дотримає Бобріков, головний інженер Мостротресту, свою обіцянку!

Я знаю, що «начальнік работ» не відпустить мене.

Незабаром з'явиться "Прожводітєль работ". Це я знаю точно. Я можу бути майже впевненим у цьому.

Тож я піду з ним! ---

В цілому моє майбутнє непевне.

Умови в Росії, безперечно, повинні покращитися цього літа, з багатьох причин. Я хотів би розповісти вам чому.

Моє власне життя у Станиці не залишає бажати кращого. Менеджер "Столової" дає мені їжу без очікувань. Голова комітету робітників мчить вперед, розпихує усіх, штовхає мене  і кричить: -

“ПУСТІ ЕГО, ОН ОДІН, А РАБОЧІХ МАССА” ------- 

Оце рівність! ---

Я напишу ще.

ДЖЕРРІ