29.01.1933

COPY OF A LETTER FROM JERRY dated the 29/1/33 received Tzaneen 2/3/33.

My dearest brother,

I better write to you in pencil. I am basking in the Sun and snow, i.e. snow only at temperatures of 20 °C.

I have as yet not left the place of mine as I have written to you last time. I have nor been given the means to get across to the other side. I am sitting packed and ready to leave any time. This is already two days and I am getting crazy. I am feeling fully disappointed with everything here, with the Social order, with the people, their manners, and their relations to one another, etc.

I feel disgusted.

Well, in a day or two I shall be gone from here and working  away at the Stanitza. At the moment I feel blaze’ and undecided and feel sure that I shall be of little use to them or anybody else !..

When one feels in a cursing mood with the cold and the weather and all, then Gosh. To Hell with all and let me go and get done with!-----------------------------------

I am sure, my days here are numbered, though none besides me knows of it,-- I have not given the slightest hint to anyone as to what I am going to do.

It is damn hard, Israel, to live this way without a friend to know one!... I sympathise with you living alone over there.

Oh!!!!. -------

I am writing this in the “office” of the manager of the Stolovaia [works canteen]; there are people round  the stove, and talk about the bygone days.

I was shown how the price of meals is fixed: it is interesting, I can assure you. As there are no roads, “we” are cut off from supplies and the meals for the last there days consist of potatoes (frozen) with onions, and a soup of cabbage and potatoes.  Thank “God” for if the weather continues we may lose even that.

I am yawning and gaping into the stove and trying to get inspiration. There is now, i.e. though, time I have tons of, I feel lazy and so reluctant to do anything at all.

Gosh, when will be “Dinner”?. They smashed and burnt the stove, I learn, and now we have to wait.--------

But with the workmen’s lunch things are worse. Here we have the same trouble with the additional calamity that to-day there are only 18 plates to serve 200 men,. The rest (60-80) disappeared. The men have pinched them all.-------------------

Hell!!!!!!!!.

JERRY.

These lines I am writing to you a few hours later in a more cool and calm manner. In the office at the table.

What shall I concentrate upon to-day, just now?. I am satisfied now, have eaten lunch and feel full..----

At the moment I feel a fool and am made a fool of before engineers. How it came about, and what the matter is and that here, the fault lies with the “party man”. – I cannot tell you.

That would be be asking the lucky stars too much, that would be playing a dangerous game with at least the Censorship. 

I have made up my mind. Made up to go. I shall do it in the following way. I SHALL go to the Stanitza and await my chief Platinov. There coolly and calmly in the light of the idiotic situation which was created just recently. I shall ask him very politely to offer me assistance to return home, hoping thus to induce him to not only, perhaps, pay for my passage to Moscow, but also to London!.....------- Of course, this is a wild thought----That I deserve it fully, --- I know and I have no scruples in asking it….. Of course, he will not give and then he will begin making a great joke of the whole affair; persuade me to remain and to forget. If and when I insist (and that I honestly will) he will lose his temper. So will I. But I shall do it in the presence of witnesses and shall undoubtedly gain in the end.-----

To what extend?. – I do not know. What financial help and other is needed to get out, you have no idea. I have to-day 320 klm [kg?] (1000 lbs) of luggage of which 60-70% consist of books and instruments from home in which I had no need so far!!!!...--------

I suppose there is little value in broken instruments and a multitude of books and papers! How sorry I am now, and to leave all this I cannot!.... I cannot!... This is not mere greediness!!!.______

Supposing I get to London, and wish to go to America, what with these books and instruments!!!.... What a grandiose error all this adventure of mine!..... Hell……….

I do not know! And perhaps it was not all wasted, this effort of mine!... And do not forget, it is the end that counts…..

Fine, I just got a huge post from you. By sheer coincidence! A huge double post.

It now transpires that for lack of labels (and this I write a day later) one of the girls in Monomarks [his forwarding agency in London] tried to copy my Russian address.  The huge post reached Moscow and then returned to London. So the post is ancient (6-7 weeks) The Monomarks apologises for the error and sent me labels to fill in.

So one more day is gone and it is the 30/1/33 and I have not yet left!...............

I am feverish. Have a headache. Do nothing and this idleness is appalling. I shall go to bed! On my throat lies the same smell of black bread and it makes me ill now! Of course, it is because I am “moldy”.

I heard nothing from Moscow Torgsin and will never see a penny! 

Please send me nothing. I appeal to you! Cannot you believe me that, there is no sense to lose money!

JERRY.

Israel adds:- Note the quality of this rotten paper, the last letter is written on.!!!!!!!!.

COPY OF A SHORT LETTER FROM JERRY dated 2/1/33 Luganskaia Stanitza received at Tzaneen 2/3/33

Dear Israel,

I am here at last!.....

I am given a most exquisite room, four windows, floor WOODEN and though low ceiling (just above my head) cosy and warm. Many plants.

I was even given a wash basin and a ‘Rukomoinik” i.e. a “hand washer”! ……..

My landlady is a fine woman, on the recommendation of the Boss here!

I found a pleasant engineer and made friends with him at once.

Shall write later.

JERRY.

29.01.1933

КОПІЯ ЛИСТА ВІД ДЖЕРІ від 29/1/33 отриманий у Цанині 2/3/33.

Мій любий брат,

Я краще напишу тобі олівцем. Я гріюся на сонці та снігу, тобто снігу тільки при температурі 20 °C.

Я ще не пішов зі свого місця, як писав вам минулого разу. Мені також не дали засобів, щоб переправитися на інший бік. Я сиджу спакований і готовий виїхати в будь-який час. Це вже два дні так, і я божеволію. Я відчуваю повне розчарування у всьому тут, у соціалістичному порядку, у людях, їхніх манерах, їхніх стосунках один до одного тощо.

Я відчуваю огиду.

Ну, за день-два я піду звідси й буду працювати на «Станиці». На даний момент я почуваюся киплячим усередині, нерішучим і певненим у своїй непотрібності ні їм, ні комусь іншому!..

Коли хтось проклинає усе від холоду, погоди та всього іншого, тоді Боже. До біса усе і відпустіть мене, і покінчимо з цим!---------------------------------------

Я впевнений, мої дні тут пораховані, хоча ніхто, крім мене, про це не знає, - я нікому не дав ані найменшого натяку, що я збираюся робити.

Чортувато важко, Ізраїлю, жити так без друга!... Я співчуваю тому, що ти живеш там один.

Ох!!!!. -------

Пишу це в «кабінеті» завідуючого Столовою; біля печі люди, розмовляють про минулі дні.

Мені показали, як визначаються ціни на страви: це цікаво, запевняю. Оскільки доріг немає, «ми» відрізані від поставок, а меню останніх днів складається з картоплі (замороженої) з цибулею та супу з капусти та картоплі. Слава “Богу”, бо що якщо така погода триватиме, ми можемо втратити навіть це.

Я позіхаю, дивлюся в піч і намагаюся отримати натхнення. Зараз у мене є багато часу, я відчуваю себе лінивим і нема охоти щось робити.

Боже, коли буде «Вечеря»?. Розбили і підпалили піч, як я дізнався, і тепер треба чекати.--------

Але з обідом робітників справи гірші. Сьогодні у нас така ж проблема, але з додатковим лихом, що сьогодні було лише 18 тарілок, щоб обслуговувати 200 чоловік. Решта (60-80) зникли. Чоловіки умикнули їх усі.---------------------

В біса!!!!!!!!.

Джеррі

____________________________________________________________________________

Ці рядки я пишу вам через кілька годин у більш прохолодній і спокійній формі. В кабінеті за столом.

На чому я маю зосередитися сьогодні, прям зараз?. Тепер я задоволений, пообідав і відчуваю ситість..----

На даний момент я почуваюся дурнем, і мене виставляють дурнем перед інженерами. Як це сталося, і в чому справа і що тут винен «партійник». - Я не можу тобі сказати.

Це було б просити в удачі забагато, це було б грати в небезпечну гру принаймні з цензурою.

Я вирішив. Вирішив їхати. Я зроблю це в такий спосіб. Я ПОЇДУ в Станицю і чекатиму свого начальника Платінова. Там спокійно і виважено у світлі ідіотської ситуації, яка виникла зовсім недавно. Я дуже ввічливо попрошу його сприяти мені повернутися додому, сподіваючись таким чином спонукати його не тільки, можливо, заплатити за мій проїзд до Москви, але й до Лондона! Звичайно, це дика думка----Що я вповні це заслуговую, --- я знаю, і я не маю жодних сумнівів, просячи це.... Звичайно, він не дасть, а потім почне сильно жартувати з цієї затії; переконуючи мене залишитися і забути. І коли я буду наполягати (і я, чесно кажучи, буду), він втратить самовладання. Я також зроблю це. Але я зроблю це в присутності свідків і, безсумнівно, виграю.-----

До якої міри?. - Я не знаю. Яка фінансова допомога та інше потрібно, щоб виїхати, ви не уявляєте. У мене зараз 320 кілометрів [кг?] (1000 фунтів) багажу, з яких 60-70% складається з книг та інструментів, які досі я так і не використовував!!!!...----- —

Я вважаю, що мало цінності у зламаних інструментах і безлічі книг і паперів! Як мені зараз шкода, а покинути все це я не можу!.... Не можу!... Це не просто жадібність!!!.______

Припустимо, що я потраплю в Лондон і хочу поїхати в Америку, що з цими книгами та інструментами!!!.... Яка грандіозна помилка вся ця моя пригода!..... Пекло……….

Я не знаю! І, мабуть, не все пропало даремно, ці мої зусилля!... І не забувайте, важливий саме фінал....

Добре, я щойно отримав від вас велику кореспонденцію. За чистою випадковістю! Величезну подвійну кореспонденцію.

Тепер з’ясувалося, що через брак марок (а це я пишу через день) одна з дівчат у “Monomarks” [його експедиторське агентство в Лондоні] намагалася скопіювати мою російську адресу. Величезна кореспонденція прийшла до Москви, а потім повернулася до Лондона. Отже, кореспонденція давня (6-7 тижнів). “Monomarks” просить вибачення за помилку та надіслав мені етікетки для заповнення.

Отже, минув ще один день, і це 30/01/33, а я ще так і не поїхав!.............

У мене руки чешуться. Болить голова. Нічого не роблю, і це неробство жахає. Я піду спати! У мене в горлі той самий запах чорного хліба, і мені зараз погано! Звичайно, це тому, що я «запліснявів».

Від “торгсіну” в Москві нічого не чув і ніколи не побачу ні копійки!

Будь ласка, не надсилайте мені нічого. Я звертаюся до вас! Ви можете мені повірити, що втрачати гроші немає сенсу!

Джері

Ізраель додає: - Зверніть увагу на якість цього гнилого паперу, на ньому написаний останній лист.!!!!!!!!.

КОПІЯ КОРОТКОГО ЛИСТА ВІД ДЖЕРРІ від 01.02.33 р. Станиця Луганська, отримано в Цаніні 03.02.33 р.

Шановний Ізраелю,

Нарешті я тут!.....

Мені дали найвишуканішу кімнату - чотири вікна, підлога ДЕРЕВ'ЯНА, хоча низька стеля (якраз трохи над головою мені)-  затишна і тепла. Багато рослин.

Мені дали навіть умивальник і «Рукомойник», тобто «ручну мийку»! ……..

Моя господиня прекрасна жінка, за рекомендацією шефа!

Я знайшов приємного інженера і відразу з ним подружився.

Напишу пізніше.

ДЖЕРІ.