120 років художнику Петру Андрусіву, автору полотна «Голгота України»

2 Липня 2026

120 років тому у безземельній родині селян на Львівщині (у селі Кам’янобрід) народився Петро Андрусів. Хлопчик, якому судилося стати визначним художником, живописцем, графіком, іконописцем, ілюстратором, педагогом і громадським діячем. Саме він у 1930-х роках створив одну з перших картин на тему Голодомору – масштабне символічне полотно «Голгота України», яке несло світу правду про геноцид українців.

Митцю довелося пройти тернисту та звивисту дорогу до самореалізації у мистецтві. У вісім років під час Першої світової війни за живих батьків він був змушений вести сирітське життя. Російські війська, відступаючи, спалили село Кам’янобрід, де малий Петро жив з родиною. В хаосі бойових дій хлопець загубився, був поранений і російські солдати вивезли його до Росії. Петро жив спочатку у Москві, згодом – у Рязані. Тут його здібності до малювання помітили полонені польські офіцери. У 1918 році польська репатріаційна комісія вивезла його до Варшави, де 12-річного Петра влаштували у столярську бурсу. На виставці малюнків вихованців бурси, організованій американською благодійною установою, його твори привернули увагу майбутнього президента США Герберта Гувера й Андрусів отримав можливість навчатися у гімназії.

Петро Андрусів. Автопортрет. 1977

У 1922 році він розшукав у Кам’яноброді своїх батьків, але… не міг розмовляти з ними рідною мовою, адже виріс у російсько- та польськомовному середовищі. Втім невдовзі він не тільки опанує батьківську мову, а завдяки спілкуванню з поетом і журналістом Анатолем Курдидиком стане відданим українським патріотом.

У 1927 році попри великий конкурс Петро Андрусів став студентом Варшавської академії красних мистецтв. Того ж року він разом з іншими студентами-українцями створює мистецький гурток «Спокій», із лав якого вийшло чимало відомих митців. Художнику часто через безгрошів’я доводилося переривати навчання і їхати на заробітки до Львова, де він зокрема почав ілюструвати українські книжки. Водночас він, як студент, неодноразово отримував нагороди, зокрема, за відмінне навчання його у 1937 році відправили у подорож до Парижа. Згодом викладав у Вищій архітектурній школі у Варшаві.

         У другій половині 1930-х рр. Андрусів реагує на трагедію Голодомору  створенням масштабного полотна «Голгота України». Мистецтвознавець і художник Богдан Певний вважає, що воно стало першою картиною митця, яка «добре запам’яталася, бо, як ніяка інша раніше, вразила своєю драматичністю».  На ній зображена гора – могила – з людських тіл, над якою вивищується хрест із розіп’ятою жінкою, яка символізує Батьківщину. Трагізм підкреслюють темне небо і хижі птахи.

Петро Андрусів. Голгота України. Друга пол. 1930-х рр. Чорно-біла фотографія. З книги Дмитра Солов’я «Голгота України» (Вінніпег, 1953)

         Цей твір закладав візуальний канон відображення і переживання геноциду української нації. На жаль, оригінал ми ніколи не побачимо. У вересні 1939 року під час бомбардування нацистами Варшави бомба влучила в майстерню художника. Більша частина його особистих речей і доробку, зокрема, «Голгота України» згоріли. Збереглося лише чорно-біле фото у пресі.

         Після Варшавського повстання у 1944 році його з дружиною вивезли на примусові роботи до Німеччини, а 1947 року він оселився у Філадельфії в США. Він став співзасновником Об’єднання Мистців Українців в Америці, яке згодом очолив, Української мистецької школи, журналу «Нотатки з мистецтва», створював розписи, мозаїки, іконостаси та вітражі українських церков. У США повнокровно розкрився його талант історичного живописця. Особливо плідно працював у історичному жанрі після виходу на пенсію у 1972 році і переїзду у Рівергед. Його твори відображали славу князівської і козацької України, а також міфологічні сюжети.

Восени 1981 року митець завершив останню велику картину на честь Хрещення України-Русі і у грудні відійшов у вічність.

Світла пам’ять людині правди Петру Андрусіву…

Петро Андрусів. Хрещення України-Русі. 1981

Петро Андрусів. Гетьман Іван Мазепа. 1971

Петро Андрусів. Фаетон. 1971