Історики дали прес-конференцію щодо ситуації навколо підрахунку масштабів жертв Голодомору

Новини музею 10 Січня 2018

Проблема встановлення точної кількості жертв масових вбивств у світі є досить поширеною. Особливо стосовно злочинів, що  довгий час приховувалися та заперечувалися. Україна досі не має єдиної позиції щодо кількості людських втрат від Голодомору 1932-1933 років. Більшість українських дослідників геноциду українців схиляються до даних щонайменше 7 мільйонів  жертв у межах адміністративної території УСРР. Президент України, закликаючи восени 2017 року в стінах ООН світову громадськість визнати Голодомор актом геноциду українців, визначив втрати України від 7 до 10 мільйонів людей. Натомість, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, а також деякі історики в Україні та закордоном наполягають на цифрі кількості жертв Голодомору у 3,9 мільйонів осіб та називають її остаточною. Такі заяви викликають здивування, адже з 2009 року, коли Інститут демографії провів експертизу для кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду – Голодомору 1932 – 1933 років і визначив цю цифру втрат, наука не стояла на місці. 

 

Не подолала розбіжностей у поглядах на масштаби жертв геноциду і присвячена цій темі Міжнародна науково-практична конференція, що відбулася напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 18 листопада 2017 року.   Група українських вчених, які глибоко досліджують вітчизняні архіви, та ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса вирішили дати прес-конференцію з метою інформування громадськості щодо ситуації навколо підрахунку масштабів жертв Голодомору та щодо спроб демографів та окремих істориків законсервувати в науковому середовищі та свідомості громадян гіпотетичну оцінку жертв Голодомору в кількості 3,9 млн осіб.

 

Прес-конференція  відбулась 9 січня 2018 року в Укрінформі за участі Олесі Стасюк, генерального директора Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», Богдана Моркляника, першого заступника голови ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса), Юрія Баланюка, заступника голови ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса, доктора історичних наук,  голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Василя Марочка (Інститут історії АН Наук України), доктора історичних наук,  професора Володимира Сергійчука (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, член правління ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса), доктора юридичних наук професора Володимира Василенка (Національний університет «Києво-Могилянська академія»). Також у прес-конференції взяв участь президент Фундації Українського Голодомору-геноциду Микола Кочерга (Чикаго, США).

 

Учасники прес-конференції звернули увагу на вибіркове використання демографами документальних джерел, що не враховує всіх історичних обставин геноциду українців в 1932-1933 роках. Професор Володимир Сергійчук зазначив, що з невідомих причин  демографи не використовують в розрахунках архівні документи щодо кількості населення УСРР станом на 1 січня 1932 року та навів інші архівні документи, що вказують на фальсифікацію офіційної радянської статистики. Крім того , вчений назвав принаймні 13 ще недосліджених проблем, не врахованих у визначенні демографічних втрат, зокрема, щодо українців, які тікали від голоду та були розстріляні радянською владою на кордонах УСРР. Він вказав, що про ці речі наголошував ще в 2016 році під час Міжнародної науково-практичної конференції «Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації», але ця інформація була проігнорована демографами.

 

Про ігнорування співробітниками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України не тільки беззаперечних документів, що зберігаються у вітчизняних архівах, і вже введені у науковий обіг, а й напрацювань своїх попередників А. Хоменка, М. Птухи, інших вчених-демографів, які ще у 1920-ті роки й перед самим Голодомором розробляли прогнози демографічної ситуації в Україні й за це поплатилися не тільки свободою, а й життям, повідомив автор багатьох книг про Голодомор, репресованих Міщанським судом м. Москви, а також нової масштабної роботи – Енциклопедії Голодомору – Василь Марочко.   

 

Олеся Стасюк навела низку документів, які засвідчують не тільки про повну усвідомленість організаторів Голодомору про злочинність своїх дій, а й про кроки для приховування злочину людиновбивства й спотворення статистики. Серед них – повідомлення голови ГПУ УСРР Всеволода Балицького від 22 березня 1933 року про видачу ним наказу начальникам облвідділів ГПУ інформувати про смертність від голоду тільки перших секретарів обкомів і тільки УСНО. Окрім того, Олеся Стасюк на конкретних прикладах розкрила фальшування радянської статистики у бік применшення смертності і через це неможливість її використання для встановлення реальної кількості жертв. Про це свідчать факти, наведені, з одного боку, в особистому листі начальника Харківського облвідділу ГПУ Канцельсона до Балицького від 05.06.1933 року, а з другого боку  –  в мартирологу Національної книги пам’яті жертв Голодомору Полтавської області по Новосанжарському району. Канцельсон повідомляв про 3 тисячі осіб, які вмерли в районі внаслідок голоду за 3 місяці 1933 року, при чому смертність, з його слів, зростає і несе такі розміри , що низка сільрад зупинили реєстрацію. А в мартирологу Національної книги пам’яті жертв Голодомору Полтавської області упорядники вказали , що по Новосанжарському району виявлено 2 169 померлих осіб, поіменно – 1913 осіб. І це дані за 2 роки – 1932-1933.  Сховати інформацію про реальні масштаби злочину було неважко, адже 1934 року органи обліку народонаселення були підпорядковані ГПУ, а книги реєстрації смертей 1932-1933 року вилучені з сільрад і передані до особливих  відділів райвиконкомів.

То чи маємо ми право говорити про остаточну цифру жертв Голодомору 3,9 мільйони, що ґрунтується на сфальсифікованій статистиці? – ставить запитання О. Стасюк.

 

Доктор юридичних наук Володимир Василенко наголосив на необхідності поновлення кримінального розслідування злочину геноциду в 1932-1933 роках на території України, на цей раз щодо його виконавців, з подальшим ухваленням нової постанови суду. Також він вчергове звернув увагу на те, що хоча для встановлення факту геноциду важливим є не кількість вбитих, а намір і факт вчинення цього злочину, це не відміняє потреби встановлення і кількості його жертв. Питання визначення кількості людських втрат України від Голодомору, зазначив професор Василенко, є , по-перше, нашим моральним обов’язком перед невинними жертвами. По-друге, це питання гідності, самоповаги української нації, держави України. Склалася ситуація, коли архівні документи вказують на страшні масштаби геноциду українців, а на думку окремих дослідників, Україна не може про це говорити, щоб не перевищувати дані жертв інших відомих геноцидів. Кількісні характеристики втрат у 3,9 мільйонів осіб тиражуються мас-медіа, лобіюються на Заході. Виникає асоціація з радянським замовчуванням Голодомору, тепер у форматі применшення масштабу втрат, за чим можна чекати і применшення значення злочину.

 

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» в співпраці з низкою державних наукових установ за підтримки Фундації Голодомору-геноциду (Чикаго, США) провели дві наукові конференції, присвячені пошуку шляхів вирішення проблеми кількості втрат від Голодомору, – підкреслив Микола Кочерга. Визначення науково обґрунтованої цифри можливо за умов співпраці істориків, демографів, юристів, мед-експертів, громадянського суспільства. Співпраця, яка має базуватися на взаємоповазі, прозорості і усвідомленні значення для України, дасть результати і єдність в цьому питанні. Микола Кочерга, висловився за створення державної міжвідомчої робочої групи для вивчення архівних документів і наукового обґрунтування масштабів Голодомору.