Історія людини, яка пережила масовий голод 1946-1947 років

Новини музею 19 Жовтня 2018

17 жовтня 2018 року у Залі пам’яті Меморіалу жертв Голодомору відбулася зустріч зі свідком масового штучного голоду 1946-1947 років в Україні Ніною Гейко.

 

Народилася Ніна Гейко в 1935 році в Харківській області. Майже все життя прожила на Донбасі: 47 років працювала учителькою української мови та літератури, також очолювала громадську організацію «Просвіта». З початком окупації частин Донецької та Луганської областей Російською Федерацією у 2014 році жінка, у цілях збереження власного життя, вимушена була виїхати. Гейко з часу окупації зазнавала переслідувань через приналежність до української нації.

 

Свою історію вона почала з 1933 року, а саме з історії знайомства її батьків: уродженець Сумщини Семен Стрикиця та дівчина з Харківщини Варвара Шевченко, шукаючи порятунку в роки геноциду, зустрілися в радгоспі у селі Богодухові. Молодий чоловік влаштувався на роботу теслею, а вона – посудомийкою. Таким чином вони вижили.

 

У роки Другої світової війни Ніна втратила батька: у 1943 році сім’я отримала телеграму про зникнення його безвісти. У підлітковому віці на її долю випало чимало лиха. У 1946-1947 роках Україну охопив масовий голод, що у більшій мірі був спричинений політикою окупаційного уряду, ніж війною. Тоді поширеним явищем було виїзди до Західної України у пошуках харчових продуктів. Мама Ніни зібрала все найцінніше, що мала родина, та вирушила в дорогу.

 

Пані Ніна розповіла  про тогочасне харчування: «Особливо виручали засушені в попелі груші. Бабуся їх обмивала, варила, макогоном розтирала і давала нам цю «кесю-месю». Од неї дуже крутило в животі, але що їсти? Дуже хотілося хлібці!»

 

Респондента згадала, що мама привозила із Західної України: це були картоплю і зерно. Вона розповіла, як її мама одного разу зимової пори їхала на даху  поїзда, бо грошей на квиток не мали. Українці із Західної України радо приймали приїжджих, запрошували до будинку на відпочинок, ділилися харчами. Лише мужність і милосердя цих людей, відважність її мами врятували Ніну та всю родину від голодної смерті.

 

Гостя розповіла про умови в школі, в якій тоді навчалася. У класі Ніни було 30 дітей, до весни 1947 року дожили лише 14 осіб. Жінка пам’ятає, як тих, хто вижив позбавили сніданків на весні 1947-го: «Підходить до мене класна керівниця і каже: «Оце, Ніно, ми, порадившись, рішили тобі не давати сніданка, бо в тебе пичка величка і ми вирішили, що ти не помреш від голоду»». З дозріванням урожаю в 1947 році міцніли й надії українців на виживання.

 

На зустріч із свідком завітали старшокласники Першої школи міста Києва та Кловського ліцею. Шанована вчителька вела зустріч у формі діалогу. Їй було цікаво дізнатися, що знають сучасні українські діти про Голодомор і голод 1946-1947 років, чи говорять про це в своїх родинах.

 

По закінченню розмови зі школярами Ніна Гейко зустрілася з Президентом Парламентської Асамблеї НАТО Расою Юкнявічєнє, яка в цей час мала офіційний візит до музею. Жінки обмінялися теплими словами підтримки та співчуття. Раса Юкневічєнє згадала своїх рідних, які зазнали репресій від Радянського Союзу.