Лекція «Голодомор: література як свідчення». Як відобразився геноцид україців у творах?

Література — документ!
До 115-річчя від дня народження письменника та громадського діяча Уласа Самчука, автора першого роману про Голодомор 1932–1933 рр. у Музеї Голодомору відбулася лекція «Голодомор: література як свідчення».

Лекторка події — Оксана Пашко, літературознавиця, кандидатка філологічних наук, викладачка кафедри літературознавства НаУКМА, дослідниця літератури 20–30-х рр. ХХ ст.

Часто література вбирає у себе значно більше, ніж художній опис реальних або вигаданих подій. Коли про історичну подію збереглося мало свідчень, як, наприклад, із темою Голодомору, то література сама стає свідченням. На відміну від офіційних документів, вона ще й може передавати емоції окремої людини, індивідуальний досвід.

Одним із тих, хто намагався писати про Голодомор в СРСР, був Анатолій Дімаров. Однак із його текстів цензура вилучала такі згадки — інколи це могли бути уривки до 300 сторінок.

Микола Руденко написав фантастичне оповідання про 1930-ті роки «Син четвертої сфери», де серед персонажів є, наприклад, інопланетяни. Саме так він розповідав нам, сучасним, про травматичні події минулого.

Улас Самчук у романі «Марія» передає Голодомор як подію апокаліптичного масштабу. Стиль цього тексту — епічний, наближений до літописів чи священних книг. У творі з’являються й ікони, наприклад, «Млекопитательниця» та «Розп’яття», відтак, людська трагедія набуває зовсім іншого, світового виміру. Важливо також, що Улас Самчук точно передає й інші реалії доби 1920-30-х, як-от фольклор про Калинівський хрест та інші спонтанні вияви народної релігійності, що виникали усупереч антирелігійній боротьбі. Вони з’явилися у переддень та під час Голодомору і відбивали народне сприйняття більшовицької окупації.

Література — це свідчення доби, події. Та з часом вона перетворюється у спосіб переосмислення та інтерпретації.