На поміч рідній землі: зусилля українців діаспори донести світові правду про голод 1921-1923 рр. в совітській Україні

10 Жовтня 2022

У той час як українські  більшовики утаємничували інформацію про масовий штучний голод в совєтській Україні від світової громадськості, намагаючись за вказівками Кремля винищити антибільшовицький повстанський рух за допомогою терору голодом, опозиційні українські громадські діячи, що опинились  за кордоном у вигнанні, докладали всіх зусиль, щоб донести світові правду про гуманітарну катастрофу в Україні.

Волали про українську трагедію українські громадські організації та уряд УНР в екзилі.  Так,  вже 12серпня 1921 року голова Закордонного бюро Українського Червоного Хреста у Відні (Австрія)  В. Матюшенко звернувся до президента Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Женеві (Швейцарія) Г. Адора з Меморандумом щодо допомоги населенню України. Через місяць з аналогічним проханням апелював до верховного комісара Ліги Націй з допомоги голодуючим Росії Ф. Нансена повноважний представник уряду УНР О. Шульгін. Через місяць він поставив це питання на Паризькій конференції Ліги Націй.

Про необхідність поширення у світі інформації про злочинну політику більшовиків, що спричинила голод в Україні, вказував голова Директорії і головний отаман військ Української Народної Республіки С. Петлюра, який перебував на Заході на чолі екзильного уряду. В листі до прем’єр-міністра УНР від 28 травня 1922 р. він, зокрема, писав, «…що страшне нещастя, яке випало на Україну, є результатом не недороду, не неврожаю, а злочинної діяльності окупаційного уряду її, його бездарності і нездатності припинити лихо. Неврожаї можуть мати місце скрізь, в кожній державі, голод там, де є відповідні для цього соціальні предпосилки. І очевидним є, що моральними винуватцями голоду на Україні є та «влада» її, що вивезла з нашого краю всі запаси збіжжя, кинувши безробітний люд в обійми смерті голодної. Цю істину ми маємо довести світові цілому і наново, на новому ґрунті розпочати боротьбу з окупаційною владою України, доводячи впливом чинникам світу, що голод, який сьогодні винищує наш край, завтра буде загрожувати Європі і принесе їй ті самі нещастя, що їх терпимо ми».1

Українці за кордоном пильно слідкували за становищем справ в Україні і позицією російських більшовиків щодо організації допомоги голодуючим українцям на міжнародних форумах. Грунт для успішного розв’язання українського питання на ІІ Міжнародному з’їзді комітетів і комісій допомоги голодуючим влітку 1922 р., де члени російської делегації О. Ейдук, П. Смидович та М. Крестинський намагались заблокували інформацію про голод в Україні, підготувала українська діаспора. Напередодні міжнародної конференції Український національний союз у Відні звернувся з Меморандумом щодо допомоги голодуючому населенню України, її представників у справі допомоги голодуючим, до Ліги націй, Міжнародного Червоного Хреста та національних Комітетів Червоного Хреста.

Не стояло осторонь біди в Україні й жіноцтво української еміграції. На Міжнародній конференції товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Гаазі  (15 червня-19 липня 1922 р.) делегатка Українського жіночого союзу у Празі виступила з повідомлення про голод в Україні, яка вразила  присутніх. І коли вона на наступний день звернулася до Голландського Червоного Хреста з запитанням, через що Україна не одержує жодної допомоги від європейських Червоних Хрестів, їй відповіли, «що про голод на Україні вони нічого не знають, прохали указати, які саме місцевості потребують цю допомогу». Повернувши з конгресу делегатка одержала лист від Червоного Хреста з Гааги, в якому повідомлялося, «що для голодуючих Катеринославської та Херсонської губ. буде організована їдальня».

Зарубіжні українці  намагались достукатись до міжнародних організацій та урядів демократичних країн про допомогу братам і сестрам на Великій Україні та організовували збір пожертв серед членів української діаспори. Рупором доброчинних кампаній стали українські газети в Європі та Америці.

Ольга МОВЧАН, 

провідний науковий співробітник

Інституту дослідження Голодомору

Національного музею Голодомору-геноциду

1 Сергійчук В. Як нас морили голодом: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. К.: Видавнича спілка, 2003. С. 9.