Науково-дослідна експедиція на Чернігівщину

У липні Національний музей Голодомору-геноциду спільно з ГО «Ukrainer» розпочали реалізацію проєкту «Голодомор: мозаїка історії» за підтримки Українського культурного фонду.

Співробітники музею Лариса Артеменко та Михайло Костів, а також оператори і фотограф з 13 по 15 липня записували інтерв’ю зі свідками Голодомору, які зараз проживають у Чернігівській та Київській областях.

Протягом трьох днів записано на відео свідченння 15 очевидців Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 років, проведено інтерв’ю з місцевими краєзнавцями. У с. Гнідин Бориспільського району Київської області зафіксовано місце масового поховання жертв Голодомору, знято інтерв’ю з місцевим краєзнавцем Василем Галатенком про встановлення пам’ятного знаку. Також краєзнавець передав до музею список імен убитих голодом односельців (134 особи).

Опитування свідків допомогло виявити 5 нових місць масового поховання. Зокрема, Кошарна Марія Леонтіївна 1919 р.н. та краєзнавець Василь Галатенко розповіли про два місця масового поховання у с. Гнідин Бориспільського району Київської області; Гурбіч (Шовкун) Марія Кирилівна 1920 р.н. — про місце масового поховання у с. Олександрівка Бобровицького району Чернігівської області; Масло Ольга Василівна 1922 р. н. — про місце масового поховання в с. Полова Прилуцького району Чернігівської області; Кумейко Ганна Отропіївна 1926 р. н. — про місце масового поховання у селі на Полтавщині, де вона народилася.

Респонденти розповіли про поширення безпритульництва та бродяжництва в роки Голодомору. Голодні люди вимінювали предмети побуту, дорогоцінні речі, сімейні реліквії на їжу.

Українці кількох сіл Носівського району вижили за рахунок того, що у 1933 році була велика повінь і з річок вдалося виловити рибу.

У колгоспах за роботу не платили, а часто навіть не годували. Були подвірні обшуки та конфіскації продовольства. З колгоспів та одноосібних господарств вивозили все збіжжя. На колгоспних полях, де було вже зібрано врожай, не дозволяли підбирати ні колоска. Люди ховали жорна, користуватися ними було заборонено.

Пересування в межах України було обмежене, бо селянам та містянам не видавали паспортів. Заборонено було виїжджати за межі України, кордони блокували військові підрозділи.

Українці вимирали цілими сім’ями, вулицями. Врешті, записані свідчення допомагають уявити масштаби Голодомору та розкривають його штучний спланований характер.

Зібраний матеріал поповнить архівний фонд музею. Відеоспогади свідків Голодомору-геноциду та масового штучного голоду 1946–1947 років стануть у нагоді науковцям, представникам засобів масової інформації, а також широкому загалу відвідувачів музею. Інтерв’ю з респондентами 1919, 1920, 1922 та пізніших років народження є цінними, особливо з огляду на вік опитуваних та записані наративи.