Речники правди про Голодомор: Александр Вінербергер

Світлини австрійського інженера Александра Вінербергера є неспростовним свідченням злочинів комуністичного режиму. Вінербергер робив таємні фото та зумів переправити їх за кордон по дипломатичних каналах. Понад пів століття фотографії зберігалися в архівах дієцезії Інніцера та побачили світ лише на початку нового тисячоліття.

Світлини найкрасномовніше свідчать про масштаби Голодомору. Можемо відзначити, що фотографій періоду 1932–1933 рр. збереглося вкрай мало. Це також результат свідомої діяльності ДПУ.

Унікальну колекцію фото створив австрійський інженер Александр Вінербергер. Він 19 років провів у СРСР, працюючи на хімічних підприємствах. У роки Голодомору в Україні, його призначили технічним директором на синтетичну фабрику «Пластмас» у Харкові. Родичі із Німеччини подарували йому фотокамеру Leica II, на яку Александр фіксував радянське повсякдення.

Фотоапарат Leica II, який належав А. Вінербергеру. Фото зроблене у 2022 році під час візиту праонуки Самари Пірс до музею.

Розуміючи, що фотографувати відкрито небезпечно, Александр застосовував спеціальний зйомний видошукач, який дозволяв йому для фотознімання просто нахиляти голову вниз, а не прикладати штатний видошукач на камері до ока. Такий простий, але незвичний пристрій дозволяв залишатися непоміченим, бо оточуючим навіть не спадало на думку, що людина, яка нахилила голову перед мертвим тілом насправді робила зйомку. Можливо основою для пристрою слугував звичайний зйомний кутовий видошукач, які випускалися як для Leica I, так і моделі Александра. Або саморобне поєднання кількох аналогічних пристроїв, бо існували моделі із вертикальним розміщенням окуляра.

Фотоапарат Leica II з кутовим видошукачем.

Фотоапарат Leica A із зйомним видошукачем.

На знімках, зроблених Вінербергером закарбовано довгі черги за хлібом, вулиці Харкова, на яких вмирали від голоду люди. Зйомка першої світлини припадає на 1933 р. На наведеній нижче світлині – чоловік, який загинув від голоду на вулиці Харкова. Навколо нього – харків’яни, які схвильовано дивляться на померлого.

А.Вінербергер. Фото 1933 р. ЦДКФФА ім. Пшеничного. Од.зб.25000000004.

З часом у записах, які залишив по собі Александр до фотографій, він буде зауважувати, що люди вже не дивилися на померлих, а просто йшли далі, проходили повз них. Голодні смерті стали надто звичним явищем.

А.Вінербергер. Фото 1933 р. ЦДКФФА ім. Пшеничного. Од.зб.25000000006.

Коли Вінербергер повертався до Австрії у жовтні 1933 року, він передав негативи світлин дипломатичною поштою через посольство Австрії. На цьому наполягали австрійські дипломати з міркувань безпеки: був ризик, що представники ДПУ затримають Вінербергера при перетині кордону. Александр Вінербергер передав світлини католицькому кардиналу Теодору Інніцеру, завдяки якому фото зберігалися в архівах Віденської дієцезії. Вперше світлини Вінербергера побачили світ у 1935 році як фотофакти до книги Евальда Амменде «Чи повинна голодувати Росія?».

У 1939 році Вінербергер опублікував власні спомини, включивши до книги два розділи про Голодомор в Україні та підкріпив твердження фотографіями. Проте в 1939-му Європа перебувала на порозі Другої світової війни. Саме тому факти Голодомору, викладені Вінербергером, не привернули уваги європейських політиків.

Роман МОЛДАВСЬКИЙ,
старший науковий співробітник відділу історичних досліджень Голодомору-геноциду
Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду,
кандидат історичних наук, доцент