Совєцька й російська пропаганди: паралелі

Агресивна урядова пропаганда, нарівні з однопартійною системою та терором, є питомою ознакою недемократичного суспільства. Зазвичай, тоталітарні держави ставлять перед своїми пропагандистами два завдання: по-перше, висвітлювати поточну ситуацію в економіці та політичному житті власної країни у найбільш вигідний для влади спосіб; по-друге, дискредитувати будь-яких противників режиму. Квінтесенцією тоталітарної пропаганди є дезінформація. Будь-який тоталітарний режим намагається зробити так, щоб певна інформація взагалі залишалася невідомою для суспільства, або, якщо вже й потрапляла до людей, то винятково у деформованому, спотвореному вигляді.

Серед еталонних зразків брутальної та нахабної тоталітарної пропаганди ХХ ст. одне з чільних місць займає радянський агітпроп – продукція відділу агітації і пропаганди ЦК КПРС. Вплив цієї одіозної інституції був настільки сильним, що агітпропом тепер називають усю радянську пропаганду. Радянські пропагандисти замовчували невдачі та перебільшували успіхи, маніпулюючи фактами пропонували хибні інтерпретації подій, спекулюючи на національних або соціальних фобіях нагнітали суспільну істерію, зрештою, вдавалися до прямих вигадок.

Радянська пропаганда пішла у небуття із розпадом СРСР. Багато хто очікував, що позбавлені ідеологічного диктату росіяни збудують плюралістичне суспільство зі свободою слова. Однак на початку ХХІ ст. Росія повернулася до звичної для себе моделі повністю контрольованого владою інформаційного простору. Запропонований Кремлем рецепт “вставання із колін” та “суверенної демократії” був простим: чим більше контролю за інформацією, тим більше влади. Контроль за інформацією для путінського режиму означав не лише обман російського суспільства, але й можливість відучити росіян ставити незручні для режиму запитання.

Між пропагандою часів СРСР та сучасної путінської Росії помітно багато паралелей, як у методах діяльності, так і в змісті наративів. Насамперед впадає у вічі інтегральність пропагандистських апаратів СРСР і сучасної Росії. У сучасній путінській Росії, так само як і в у комуністичному Радянському Союзі, офіційна пропаганда працює одразу в трьох сферах: інформаційній, освітній та культурній. Участь у пропагандистській діяльності беруть не лише засоби масової інформації та платні пропагандисти Кремля, але й кіновиробники, книговидавці, освітяни, члени громадських об’єднань та ін. У такий спосіб кремлівський режим формує “замкнений пропагандистський простір”: людей позбавляють будь-яких альтернативних джерел інформації, а пропагандистські меседжі згодовують їм у невеликих дозах, приховуючи їх у начебто нейтральних, з точки зору ідеології, продуктах масової культури. Як висловився один із путінських пропагандистів, Кремль зумів створити систему “наративної цензури”: росіяни не сприймають і не хочуть чути про ті факти, які не вкладаються у сформовані в їхніх головах ментальні шаблони. У створеній російською пропагандою картині світу, Путін є найрозумнішим, найсильнішим і найпередбачливішим політичним лідером сучасності. Він усе наперед продумав і всіх переміг.

Крім методів діяльності, радянську і путінську пропаганду об’єднує зацикленість на постаті ворога. Небезпечні і облудні вороги, які з усіх боків оточували “першу в історії країну робітників і селян”, і боротьба з яким була “священним обов’язком усього народу”, належали до головних тем радянської пропаганди. Постійні згадки про підступи ворогів допомагали комуністам пояснювати та виправдовувати непопулярні кроки влади, які вели до погіршення рівня життя у СРСР. Більшовики підтримувати серед людей відчуття перманентної загрози, завдяки чому мобілізували їх на звершення своїх химерних планів.

Аналогічну картину світу змальовують і сучасні російські пропагандисти: – “Росія є найсильнішою та найуспішнішою країною світу, через що Захід їй заздрить та всіляко намагається нашкодити”. Зовнішнім ворогам із Заходу допомагають внутрішні вороги-зрадники. Україна є “штучним проєктом Заходу – Антиросією”. Розповідаючи про протистояння із бездуховним Заходом, путінські пропагандисти не соромляться використовувати прямі запозичення із наративів радянської епохи. Особливу роль у цих процесах відіграють оповіді про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Експлуатацію путінськими пропагандистами створеної у радянські часи міфології “Великої Вітчизняної війни” слід, вочевидь, визнати найуспішнішим проєктом російської пропаганди останнього двадцятиріччя. Заради мобілізації прибічників режиму, оплачувані Кремлем пропагандисти просувають ідеї пріоритету державних інтересів над індивідуальними, культу сили та героїчної історії, імперського реваншизму, “туги за сильною рукою” та ін. За цією “димовою завісою” влада Росії приховує від своїх громадян те, що їх немилосердно грабують, а російська держава прогнила згори донизу.

На сучасному етапі свого розвитку путінська пропаганда упевненими темпами наздоганяє найгірші зразки комуністичної пропаганди сталінського періоду. Після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну у Російській Федерації була запроваджена справжня цензура. Людям заборонили вживати слова “війна” та “інтервенція”. Проти осіб, які пробували говорити про війну проти України, застосовували репресії під приводом поширення фейків про російську армію. Ці заходи, на перший погляд, дали свої результати. У березні 2022 року 83% росіян підтримували Путіна, а 74% – схвалювали війну проти України. Однак російська пропаганда виявилася повністю безпорадною поза межами Росії. Попри титанічні зусилля російських пропагандистів та проросійських агентів впливу, Кремлеві не вдалося переконати країни Заходу у тому, що Українська державність приречена, і допомагати українцям не слід. Більше того, обурені брутальною брехнею і захмарним цинізмом російських пропагандистів країни Європейського Союзу заборонили трансляцію російського пропагандистського каналу РТ (колишній “Раша Тудей”).

Поразки, яких зазнали російські агресори в Україні, продемонстрували цілому світові, що сила путінського режиму, значною мірою, є віртуальною. Сила та непереможність путінської Росії виявилися фейковими. Путін, який  від самого початку будував систему своєї влади на брехні та маніпуляціях, потрапив у пастку, в якій сконав свого часу й СРСР. Вибудувавши строго контрольовану та дозовану систему руху інформації, неможливо приймати правильні рішення на основі спотвореної картини світу, яку формує всюдисуща пропаганда.

Андрій Козицький,

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

Інституту дослідження Голодомору