ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ НА ПІДТРИМКУ МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ ЗМІНАМИ ДО БЮДЖЕТУ-2020

Новини музею 10 Квітня 2020

У 1932–1933 рр. Україна стала місцем вчинення одного з найбільших злочинів в історії людства — геноциду, спланованого вбивства мільйонів українців з метою придушення національно-визвольного руху та недопущення виходу України зі складу СРСР і побудови незалежної української держави. Його власна назва — «ГОЛОДОМОР». Геноцид був спрямований проти українських хліборобів, проти інтелігенції, української церкви, проти кожного активного носія української ідентичності. У 1932–1933 рр. і цілі десятиліття потому більшовицька комуністична влада заперечувала факт Голодомору та всіляко блокувала витік будь-якої інформації про цей свій злочин.

Перш ніж світ дізнався Правду, пройшло понад 60 років. Вона вийшла з мороку історії, звільнилася від пилу забуття завдяки щоденній наполегливій роботі тисяч людей, які опрацьовували архіви, досліджували цю тему на науковому рівні, поширювали знання про Голодомор мовою мистецтва і літератури далеко за межами України, своїм коштом ставили перші пам’ятні знаки на місці масових поховань та почали слухати оповіді тих, хто в далеких 1932–1933-му дивився смерті в очі, але, попри все, вижив і в незалежній Україні став Сторожем Правди.

Нинішньому поколінню політиків, усім українцям належить пройти свою частину Дороги Правди Українського народу — завершити до 90-х роковин Голодомору, у 2023-му році, перший у світі Музей Голодомору. Музей як науковий центр, що буде розповідати не лише про історію злочину геноциду української нації, а й про силу українців, нашу незламність, гідність та багаторічну боротьбу в ім’я єдиного віковічного прагнення – життя в суверенній успішній Українській державі. Музей як місце Пам’яті. Музей як інституцію, що поширюватиме знання, які стануть не лише протиотрутою від будь-яких спроб, спрямованих на заперечення злочину Голодомору, нехтування правами людини та повторення злочинів геноциду у майбутньому, а й фундаментом для зміцнення демократії в Україні.

Це наш обов’язок перед мільйонами вбитих. Це наш внесок в майбутнє прийдешніх поколінь.

Сьогодні будівництво унікального сучасного музейного комплексу, що триває вже понад 2 роки, через секвестр бюджету перебуває під загрозою призупинення.

Ми переконані, що попри всі виклики та загрози, перед якими постала Україна цього року, будівництво Музею Голодомору в Києві — єдиного культурного Проекту такого масштабу та значення за усі роки Незалежності — повинно тривати. Це наш тест на державність і спроможність. Як вважає 94-річний потерпілий від Голодомору Микола Онищенко з Луганщини: «Створення Музею Голодомору, який повинен був бути вже давно, — це перший крок до відновлення нації».

Шановний пане Президенте України, шановні Голово Верховної Ради України, Прем’єр-Міністре України, народні депутати України, від яких залежить прийняття Державного бюджету України-2020, ми звертаємося до Вас з проханням почути цей голос історичної правди та зберегти фінансування будівництва Музею Голодомору у 2020 році, а відтак не допустити непоправних репутаційних та організаційних втрат.

 

З повагою,

 

БЛАЖЕННІШИЙ ЕПІФАНІЙ,

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної церкви України, член Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору

БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК),
Глава Української греко-католицької церкви, член Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору

СТАСЮК Олеся,

кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду, заслужений працівник культури України

ВАСЮНИК Іван,

голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору, Співголова Громадського комітету з вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.

БАЛАНЮК Юрій,

голова Національного агентства кваліфікацій, заступник Голови Правління Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса, кандидат технічних наук

ВАСИЛЕНКО Володимир,

український правознавець-міжнародник, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор

ВОВКУН Василь,

генеральний директор Львівського національного театру опери та балету, член Наглядової ради Громадського комітету з вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.

ГЛУЗМАН Семен,

лікар-психіатр і правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, президент Асоціації психіатрів України, у 1998–1999 рр. експерт Організації Об’єднаних Націй з прав людини, один із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу»

ДРОБОВИЧ Антон,

голова Українського інституту національної пам’яті

ЖУЛИНСЬКИЙ Микола,

український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», доктор філологічних наук

ЗАБУЖКО Оксана,

письменниця, лауреатка Шевченківської премії, дочка і онука свідків Голодомору

ЗАХАРОВ Євген,

правозахисник, директор Харківської правозахисної групи, голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини, член правління міжнародного товариства «Меморіал», кавалер ордена Свободи, лауреат премії імені Василя Стуса

ЗІСЕЛЬС Йосиф,

співпрезидент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, учасник Ініциативної групи «Першого грудня»

КОЗИЦЬКИЙ Андрій,

кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, член Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору

КОЧЕРГА Микола,

Президент Фундації українського Голодомору-Геноциду (Чикаго, США)

КОШАРНА Олена,

засновниця і головна виконавча директорка Horizon Capital, членкиня Наглядової Ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору

КРУЦИК Роман,

народний депутат України 2-го скликання, Почесний голова Київської міської організації Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса

КУЛЬЧИЦЬКИЙ Станіслав,

доктор історичних наук, професор, в.о. головного наукового співробітника відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України

ЛАПЧИНСЬКА Ніна,

директор Інституту дослідження Голодомору, заслужений працівник культури України, дослідниця Голодомору-геноциду

МАРИНОВИЧ Мирослав,

проректор Українського католицького університету, політв’язень брежнєвських таборів праці (1977–1987), член Ініціативної групи «Першого грудня», почесний президент Українського ПЕН-центру

МАРОЧКО Василь,

доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України

ОКОЄВ Іван,

голова Київської міської організації Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.

ПАТРИЛЯК Іван,

доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПОЛЯНСЬКИЙ Павло,

державний секретар Міністерства освіти і науки України

ПОШИВАЙЛО Ігор,

генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

СЕРГІЙЧУК Володимир,

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

СКАВРОНІК Віктор,

суддя   у відставці,   головуючий  судового засідання Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у кримінальній справі про Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. в Україні, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України