Злочини російського тоталітаризму: сталінська і путінська «тактика спаленої землі» в Україні
Російський диктатор Володимир Путін розігрує війну в Україні за сталінськими правилами і може підірвати Каховську ГЕС, як 82 роки тому Сталін підірвав Дніпровську ГЕС, що була найпотужнішою гідроелектростанцію в СРСР. Володимир Зеленський у недавньому телевізійному зверненні заявив, що російські війська заклали вибухівку всередині величезної дамби Нової Каховки, яка стримує велетенське водосховище, і планують її підірвати. Росія звинуватила Київ у ракетних ударах по дамбі та планах її знищення. Українські чиновники це назвали ознакою того, що Москва може її підірвати й звинувати в цьому Київ. Володимир Зеленський закликав Захід застерегти Росію від підриву Каховської дамби, що може спричинити затоплення значної території півдня України.
Сталінський злочин було скоєно 18 серпня 1941 р. о 20.00 з метою зупинити наступ німецьких військ — унеможливити їх переправу через Дніпро та паралізувати роботу найбільшої гідроелектростанції до вступу окупантів до Запоріжжя. 13 серпня до інженерного управління Південного фронту надійшла шифрограма Йосипа Сталіна та начальника Генштабу Червоної армії Бориса Шапошникова: «У разі крайньої необхідності дозволити зруйнувати». За три дні до події в місто прибув інженер-полковник Червоної армії Борис Епов, який керував цією операцією. Згідно з вказівками згори, він наказав інженерному батальйону НКВС закласти на греблі приблизно 20 т вибухівки та підірвати її та залізничний міст через річку. Здійснив цей злочинний наказ Олексій Петровський — начальник відділу воєнно-інженерного управління штабу Південного фронту.
Особливий цинізм інциденту полягав у спонтанності його реалізації та ігноруванні необхідності повідомити про це місцевих жителів. Ба більше, про наміри Сталіна не повідомили навіть партійне керівництво міста й навіть його військові підрозділи, що прибули під натиском фронту. «Ми перебували у Запоріжжі, коли раптом земля хитнулась під ногами, від вибуху величезної сили здригнулось повітря, — згадував командувач Південним фронтом Іван Тюленєв.
Внаслідок величезної хвилі, що утворилась після вибуху, і паводку, що тривав 2-3 дні, загинуло чимало червоноармійців, які в цей час переправлялися на лівий берег Дніпра, та мешканці придніпровських сіл і містечок, що були затоплені за кілька годин. Як згадують мешканці Запоріжжя, які жили вздовж річки Мокра Московка, що з лівого берега впадає у Дніпро, після підриву вода хлинула не в дніпровське русло, а в інший бік. Точної цифри жертв ми ніколи не дізнаємося, тому що на той момент кількість жертв ніхто не підраховував. За свідченнями сучасників, в результаті знищення греблі загинуло від трьох до 100 тис. людей. Більш вірогідними вважаються дані про декілька тисяч жертв.
Про трагедію збереглись фрагментарні спогади. Жінка, яка мешкала неподалік від Дніпровських плавнів, згадувала, що мешканці цього району «чули страшенні крики і зойки. Тоді всі дістали човни, а човни там були чи не в кожного, й почали рятувати солдат, які чіплялися за верхівки дерев. Багато людей врятували». У цьому районі (за 15 км від греблі нижче по Дніпру) сила води вже майже не відчувалася, бо величезна кількість різних озер і маленьких річок, островців, що існувала у цій низинній частині до будівництва Каховського водосховища, перебрали на себе паводок, який утворився внаслідок підриву греблі. Так, як це зазвичай відбувалось під час танення снігу навесні.
Певною іронією долі є те, що цей підрив не завадив німецьким військам і не завдав їм якихось значних втрат. Фактично знесеними були не німецькі, а совєцькі переправи. Німецькі військові спостерігали за наслідками підриву через біноклі. Щоправда, знищення греблі ускладнило подальше просування Вермахту в районі Запоріжжя.
Деякий час інформація про обставини руйнування греблі приховувалася і навіть поширювалися неправдиві чутки про диверсію і відповідальність Вермахту за скоєне. Однак пізніше стало відомо, хто були справжніми виконавцями підриву ДніпроГЕСу. Бориса Епова та Олексія Петровського було заарештовано контррозвідкою як диверсантів, проте після втручання у справу військового керівництва їх відпустили, бо наказ підірвати греблю надав особисто Сталін.
Підрив ДніпроГЕСу став не просто ліквідацією індустріального об’єкта, а й знищенням основного постачальника електроенергії до обласного центру. Однак після підриву електростанції менш як через два місяці гребля була відновлена німцями, а через рік запрацювала й електростанція. У 1943 році, коли німецькі війська відступали, то вже повторно підірвали електростанцію, але лише її технічну частину. Гребля не була зруйнована. Пізніше на Нюрнберзькому процесі совєцька сторона намагалась підступно перекласти провину за підрив греблі на німців, але переконливих доказів цього надано не було.
Руйнація ДніпроГЕС влітку 1941 р. — один із найтрагічніших інцидентів політики «випаленої землі», що здійснювалася в ході відступу Червоної армії на Схід. Кількість жертв трагедії вражає, як і розмах кампанії зі знищення усього цінного в містах і селах без найменшої потреби перейматися долею цивільного населення, яке залишилося без запасів продовольства (поля з урожаєм також спалювалися) та зі знищеною інфраструктурою перед наближенням холодної пори року.
Ольга МОВЧАН,
провідний науковий співробітник
Інституту дослідження Голодомору
Національного музею Голодомору-геноциду