Агент України в суді ООН Антон Кориневич: Росія спекулює поняттями геноциду і самооборони

14 Березня 2022

Путін і представники політичного та військового керівництва РФ можуть з’явитися на лаві підсудних. Про це в інтерв’ю ТСН.ua  розповів постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим, агент України в суді ООН Антон Кориневич.

– Почнемо з питання, яке, напевно, цікавить зараз чи не кожного українця. Чи побачимо ми Путіна та його поплічників на лаві підсудних у Гаазі?

– Треба все робити, щоб там був і президент, і інші представники політичного та військового керівництва РФ. Це питання в юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) – одного з міжнародних судових органів, який знаходиться в Гаазі, і розглядає питання індивідуальної кримінальної відповідальності фізичних осіб (людей) за скоєння злочину геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності. І, так, по суті, МКС у своїй діяльності не зв’язаний будь-якими питаннями імунітетів посадових осіб. Тому це можливо, і ми знаємо, що вже зараз МКС перейшов до фази розслідування. Прокурор МКС Карім Хан сам дійшов такого висновку. Плюс було подання 39 держав-членів Римського статуту щодо необхідності розслідування ситуації в Україні саме на предмет скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності, і притягнення до відповідальності індивідів, які за них відповідають. Тому, так, МКС може бути тим механізмом, який допоможе нам притягнути до відповідальності громадян РФ за ті звірства, які вони чинять зараз на території України.

– Що нам говорить міжнародний досвід? Хто вже був притягнений до кримінальної відповідальності саме таким шляхом?

– Безумовно це Слободан Мілошевич (колишній президент Югославії, звинувачений у воєнних злочинах) в Міжнародному кримінальному трибуналі для колишньої Югославії. Ми мали факти ще після Другої світової війни, власне на Нюрнберзькому та Токійському військовому трибуналі. Йдеться про політичну та військову верхівку тогочасних Німеччини та Японії. Ми мали також факти у тому ж Міжнародному кримінальному трибуналі для колишньої Югославії щодо лідерів самопроголошених утворень, зокрема Радована Караджича та Ратко Младича; кейси щодо видання ордерів на арешт чинних голів держав Міжнародним кримінальним судом, і вже були процеси щодо цього – справа Муаммара Кадаффі, ордери на арешт чинного тоді президента Судану Омара аль Башира. Тому в цілому така практика є. І з точки зору міжнародного права в принципі все для цього готове.

– Понад 50 українських громадських організацій звернулися до ООН із вимогою створити спеціальний міжнародний трибунал над Путіним та вищим керівництвом Росії. Це реально? Це має бути наш окремий позов проти Росії до Міжнародного кримінального суду чи в рамках вже чинного?

– Тут треба дивитися, про яку установу ми говоримо. Наразі ми маємо МКС, де відбувається розслідування можливих воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних на території України. Ми маємо Міжнародний Суд ООН, де розглядається питання відповідальності РФ, як держави. Як ви знаєте, нещодавно теж з’явилася дуже важлива ініціатива, підтримана міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою, щодо створення спеціального міжнародного трибуналу ad hoc щодо розслідування злочину агресії проти України і притягнення до відповідальності якраз найвищого керівництва РФ. Так, це різні треки, але кожен із них важливий.

І тут просто треба дивитися на те, чи дійсно ООН може бути одним із ключових стейкхолдерів у цій роботі. Ми маємо наш позов проти Росії у Міжнародному Суді ООН, головному судовому органі системи ООН. Міжнародний кримінальний суд діє незалежно від системи ООН, є незалежною міжнародною організацією, хоча має особливі відносини з ООН за своїм статутом, але він прямо від неї не залежить. Тобто, тут просто питання, чи треба цей спеціальний трибунал ad hoc виносити на рівень ООН, розуміючи, що РФ має статус постійного члена Радбезу (і має право вето. – Ред.), що дає їй, на жаль, можливість спекулювати, маніпулювати і зловживати цим статусом і відповідними наслідками, які виходять із цього статусу. Тому, так, такий трибунал потрібен. Питання просто дійсно в тому, яким чином його буде правильніше заснувати.

– Україна подала позов проти Росії до Міжнародного Суду ООН щодо порушень Конвенції про геноцид 1948 року. Багато хто називає це новаторським і креативним підходом.

– Позиція України і подання цього позову є абсолютно логічним. Новаторський – можна це так назвати. Україна використовує всі можливі засоби правового захисту, які надає міжнародне право, у зв’язку зі збройною агресією РФ проти України. Тут ми дійсно побачили, що РФ дуже активно спекулює, маніпулює, неправильно тлумачить поняття геноциду. Президент, інші посадові особи, представники РФ при різних міжнародних організаціях почали говорити про те, що саме якийсь уявний, міфічний «геноцид» влади України проти «народу Донбасу» спричинив те, що РФ ухвалила рішення про так зване нібито визнання якихось утворень на території Донецької та Луганської областей України 21 лютого. А приводом для початку чергового етапу агресії РФ проти України 24 лютого у політичній заяві президента РФ стало те, що більше умовно не можна терпіти цей «геноцид», який триває проти якогось там уявного народу.

З часу початку російської агресії від лютого 2014 року до 21 і 24 лютого 2022 року, коли були зроблені ці заяви, фактів «геноциду» на Донбасі чи в інших регіонах України зафіксовано чи задокументовано не було. Ми розуміли, що це абсолютне спотворення реальності. І тому дійсно ми пішли в суд з тим, щоб показати, що РФ порушує Конвенцію про геноцид 1948 року, бо Росія неправильно тлумачить поняття злочину геноциду, спаплюжує, спотворює, маніпулює і спекулює ним для виправдання застосування сили на території України.

– Росія не взяла участь у слуханнях 7-8 березня у Міжнародному Суді ООН. Натомість надіслала документ, де стверджується, що Суд не має юрисдикції розглядати справу щодо порушень Конвенції про геноцид 1948 року. Що далі?

– Росія не взяла участь у слуханнях 7-8 березня, власне тому слухання відбулися в один день. 7 березня була заслухана позиція України. 8 березня слухань не було, бо РФ офіційно повідомила Суд ще 5 березня, що вона не з’явиться. Але 7 березня під вечір, розуміючи важливість Міжнародного Суду ООН, як головного судового органу ООН, РФ надіслала документ зі своєю аргументацією, який ви можете зараз побачити на сайті суду, він абсолютно відкритий і знаходиться в публічному доступі.

Незважаючи на те, що Росія не прийшла, і навіть якби вона не подала цей документ, Міжнародний Суд ООН однаково б пішов ухвалювати рішення щодо прийняття наказу про тимчасові заходи. Тобто, з юридичної точки зору, неявка РФ в суд ні на що не впливає. Ми чекаємо, коли Міжнародний Суд ООН нам повідомить, що в певний день, в певний час він буде готовий прийняти і оголосити рішення щодо свого наказу про тимчасові заходи. Тому з юридичної точки зору, з юридичного боку, все чинне, ми в очікуванні, коли Міжнародний Суд ООН ухвалить рішення щодо такого наказу і коли він буде готовий його виголосити.

– Власне всіх українців цікавить кінцева мета. Коли ж буде рішення? Яким воно буде?

– Зараз ми знаходимося на найпершій стадії цієї справи – це рішення про тимчасові заходи. Тобто, це не рішення про юрисдикцію чи по суті справи. Це рішення щодо тимчасових заходів, як правило термінове. По суті, це дуже схоже на те, що в Україні називається засобами забезпечення позову, що допоки суд не прийме рішення по суті, сторони зобов’язані виконувати певні приписи, які суд якраз оголосить і викладе в цьому наказі про тимчасові заходи.

Рішення справи по суті ми можемо чекати кілька років. Так це працює. Але рішення про тимчасові заходи ми дуже очікуємо вже найближчим часом. Наш запит до Міжнародного Суду ООН щодо тимчасових заходів якраз і був про те, що РФ має припинити всі військові дії на території України; не повинна вчиняти будь-яких дій, які можуть призвести до порушення Конвенції про геноцид 1948 року; РФ і всі підконтрольні їй організовані збройні групи мають забезпечити те, що вони не будуть проводити активних воєнних дій і не будуть вчиняти злочинів; і так само РФ має звітувати Міжнародному Суду ООН регулярно про виконання цих тимчасових заходів у тій періодичності, в якій встановить Суд. Тому тепер ми чекаємо, які тимчасові заходи зрештою ухвалить Міжнародний Суд ООН.

– Чи можемо ми додавати матеріали до нашого позову щодо порушень Конвенції про геноцид? Бо ми ж бачимо ситуацію по Маріуполю, містечках під Києвом, безжальні розстріли мирних жителів…

– Так, звичайно. Ми з колегами, нашими юридичними радниками аж до останнього моменту, до ранку 7 березня, додавали до нашої позиції найновішу інформацію, факти, найактуальніші речі, щоб оголосити їх у Суді. І зараз створені онлайн платформи при Офісі генпрокурора, Мінюсті, де можна подавати відповідні факти. Зараз Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду з Гааги офіційно оголосив, що напряму йому можна в електронній формі повідомляти про злочини і все решта. Ця війна РФ проти України триває, тому всі нові факти треба фіксувати, документувати. А навіщо це робити? Щоб використовувати в різних юрисдикціях, національних судах і міжнародних судових установах.

– Чи включає наш позов репарації?

– Це питання ми, безумовно, включили в нашу позицію 7 березня під час слухань. Ми оголошували, що це важливий момент, і наша позиція включає репарації, але це питання для пізнішої стадії, для вирішення справи по суті. Але ми про це не забуваємо, не забудемо та обов’язково це включатимемо в наші вимоги.

– Чи може Україна розраховувати на заморожені російські золотовалютні резерви задля виплати нам репарацій? Як це юридично можливо? Ну і в цілому щодо репарацій: якщо Росія відмовиться виплачувати нам гроші, буде арешт активів Росії за кордоном?

– Коли ми говоримо про юрисдикції різних держав, то це вже скоріше питання не Міжнародного Суду ООН, а цих держав, цих юрисдикцій, що вони там умовно можуть щось заморозити, або можуть щось передати Україні. Тож тут я не бачу сенсу чекати рішення Міжнародного Суду ООН по суті, яке, як я сказав, вочевидь займе певний час. Тут скоріше питання двосторонніх відносин із цими державами і дій цих держав.

Щодо репарацій. Безумовно, вони можуть і будуть в сутнісному позові. РФ може говорити що завгодно, але нам треба назбирувати це портфоліо, в тому числі рішень міжнародних судових органів, які стверджують про порушення з боку РФ, про вчинення серйозних порушень міжнародного права. Відповідальність обов’язково настане. Питання для мене не «якщо», а «коли». І на цей момент ми маємо просто мати ці рішення, щоб показати, що це позиція не лише України, як держави, яка постраждала від цієї агресії, а й міжнародного співтовариства.

Те ж саме стосується рішення про наказ про тимчасові заходи, який ми очікуємо впродовж найближчого часу. РФ так само може сказати, що вона його не буде виконувати чи ще щось. Але ж питання в тому, що це рішення головного судового органу ООН. Ти (Росія. – Ред.) – держава-член Радбезу. Як ти можеш не виконати рішення головного судового органу цієї системи? Ну і це дуже великий аргумент на користь України. Ми беремо це рішення, йдемо до інших держав, міжнародних організацій, до спеціалізованих установ системи ООН і показуємо: бачите, що Суд сказав, що Росія має зробити; тисніть на Росію, зробимо разом так, щоб РФ виконувала ці речі.

– Повномасштабний напад на Україну 24 лютого Росія пояснює «своїм правом на самооборону» за статтею 51 Статуту ООН. За таким же принципом Путін тоді може напасти і на одну з країн-членів НАТО. Знаєте, це напевно більш риторичне питання: що тут має зробити ООН?

– Розумієте, я, напевно, не дуже можу це коментувати, бо це маячня. Самооборона в тому сенсі, в якому вона закладена у статтю 51 Статуту ООН, там написано: якщо на державу здійснюється збройний напад, то в такому разі, не чекаючи, поки Радбез ООН, як ключовий орган, що займається питаннями миру і безпеки людства, ухвалить якісь рішення, держава може здійснювати заходи індивідуальної або колективної самооборони. Тобто, держава або сама може оборонятися, або за допомогою союзників-держав, які їй допоможуть.

Насправді, ніхто не може позбавити державу права на самооборону. Але для здійснення самооборони має бути збройний напад. Самооборонятися ж треба від нападу. А те тлумачення, яке зараз видає РФ… Не знаю, це все одно, що я накинуся на когось з кулаками на вулиці в Гаазі, апелюючи потім до того, що я знав, що ця людина мала на мене напасти і забрати гаманець. Тобто, це абсолютне спаплюження, маніпулювання і спекулювання цим правом на самооборону. І, дійсно, з таким тлумаченням можна здійснити збройний напад на будь-кого, а потім сказати, що це була самооборона.

Думаю в цій ситуації можливими діями з боку ООН могло б бути подання Генасамблеєю до Міжнародного Суду ООН питання щодо консультативного висновку Суду (тобто, не юридично обов’язкового рішення для держав-сторін у спорі), як авторитетної думки суду, щодо того, а власне де межі цієї самооборони, де межі так званої превентивної самооборони, і де, умовно кажучи, використання цієї концепції перетворюється у спекуляцію та маніпуляцію. Бо, ще раз кажу: те, що РФ говорить, що почала черговий етап збройної агресії проти України (бо агресія триває від лютого 2014 року, ми не повинні про це забувати, ніщо нікуди не ділося) на основі права на самооборону – це повна маячня. Тому що ніякого нападу на РФ з боку України не було, не могло бути, він не планувався і не готувався. Ніхто ніколи не загрожував існуванню РФ, ніхто ніколи не загрожував здійснити проти неї збройний напад – це абсолютна маячня. Але ми бачимо, що, дійсно, цим поняттям самооборони, по суті превентивної самооборони, РФ спекулює і використовує його для прикриття своїх найбільш грубих порушень міжнародного права.