Фінська письменниця Софі Оксанен на церемонії вручення Літературної премії ЄС наголосила на важливості вивчення історії Голодомору

2 жовтня 2019 року у мистецькому центрі Брюсселя BOZAR відбулась церемонія нагородження переможців Літературної премії Європейського Союзу.

На церемонії вручення премії виступила фінська письменниця Софі Оксанен, яка вразила гостей та учасників заходу потужною промовою про роль літератури та письменників в демократичних суспільствах, зокрема й у поширенні правди про історію України, інформаційну війну Росії, злочини радянського режиму та намагання знищити українську мову, культуру та ідентичність, повідомляє прес-служба Міністерства закордонних справ України.

Окремо Софі Оксанен говорила про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні:

“Голодомор 1932-1933 рр. в Україні – це геноцид, який також заперечувався Заходом. За словами історика Роберта Конквеста, це була перша масштабна операція, в якій Радянський Союз застосував методи Великої брехні, що були започатковані Адольфом Гітлером, для здійснення впливу на громадську думку за кордоном. Якщо обман досить великий, якщо він колосальний, ніхто не повірить, що правду можна було так безсоромно спотворити.

Метод спрацював, і він досі працює, оскільки надто часто можна почути розмови про так звану полеміку щодо фактів Голодомору. Росія також продовжує чинити тиск на інші країни, коли йдеться про Голодомор: вона не хоче, щоб інші країни визнавали Голодомор геноцидом. Але для розуміння поточної політики Росії ми повинні вивчати українську історію та Голодомор. Те, як Росія використовує газ в якості зброї, не є чимось новим. Енергетичні ресурси України просто зайняли місце, яке колись займали її недороге зерно, яке Сталін, який наразі з ентузіазмом реабілітований в Росії, хотів використовувати як політичну зброю. Це дало йому право голосу на Заході, а також необхідну валюта для придбання техніки для радянської промисловості. Інакше домогтися виконання його надмірного п’ятирічного плану було б неможливо. Отже, в Україні було зерно, і його було багато, але українцям його не дозволяли мати. (…)

Голодування українців – це спосіб змусити селян, які виступали проти колективізації, підкоритись. Також варто пам’ятати, що українською мовою здебільшого розмовляли у сільській місцевості і тому саме україномовні люди піддавалися найбільшому покаранню під час голоду та колективізації. Голодомор мав на меті зруйнувати українську національну ідентичність. Голод був зброєю, яка не тільки виснажувала людські тіла. Це була зброя, яка розповсюджувалась, щоб зморити голодом мову та культуру. Порядок денний був таким самим, як й у випадку депортацій: національний стержень був зламаний, опір був розбитий, дух був зломлений, оскільки людей заохочували зраджувати один одного за шматок хліба. Геноцид – це не лише фізичне знищення людей, але й культури та нації. Радянізація України, досягнута через навмисний голод та політичні переслідування, тривала після Голодомору. Українську мову дискримінували, історію України не викладали, історію Голодомору в школах не вивчали. Це стало таємною, усною спадщиною”.