«Моя війна»: розкажи свою історію
У цей надважкий для всієї України час Міністерство культури та інформаційної політики, Асоціація інноваційної та цифрової освіти і компанія «Totonis» створили важливу платформу «Моя війна».
За її допомогою кожен українець, як свідок жорстокої війни російської федерації проти України, може описати свою історію, викласти реальні факти та особисті переживання.
Мешканці всіх країн світу можуть побачити і прочитати ці факти рідними для них мовами та висловити свою підтримку нашій державі реальними діями.
На платформу, крім історії, можна додати відео або фото підтвердження військових злочинів, які скоюють російські військові на території України.
Долучайтесь вже зараз – www.mywar.in.ua.
Про що пишуть українці?
Родіон Тарасенко, розробник електронних навчальних курсів, Київ:
«Відтепер кожен мій ранок починається з великої кількості повідомлень від телеграм-каналів. Як там кажуть: «Мій ранок починається не з кави». Більше півтисячі повідомлень. Дві години часу. Кожен день. Очманіти можна! Але життя таке, як воно є, і іншого зараз я не знаю. Проте, я не скажу, що це погано. Навпаки, після перегляду неймовірних перемог та зусиль нашої армії мене бере гордість за наших людей, захисників та нашу країну. Гордість – це моє почуття назавжди. Не дамо окупанту жодного шансу на нашій землі! Я теж веду свою війну, але на інформаційному фронті. Завдяки зусиллям кіберармії України був знешкоджений не один сайт окупаційного режиму загарбників. Я радий, що теж доклав зусиль до нашого спротиву».
Вікторія Новікова, Київ:
«Ніч. Біжимо сховатися у метро, швидко, по битому від вибуху склі, очікуючи наступних ударів від «визволителів-рашистів». Людей небагато, та вони наче нічого і не чули, стоять і теревенять. І ось кілька небезпечних хвилин – і ми в укритті. Холодно. Страшно від невідомості. Люди прокидаються і прибувають. З дітьми, з домашніми тваринами, з сім‘ями. Година-друга-третя, сирени знову і знову, людей то більшає, то меншає. Працює метро, кожен відбуваючий потяг, відлуння якого нагадує звук наближення авіаударів».
Інна Токарєва, копірайтер, Миколаїв:
«Ніколи в житті раніше не ненавиділа. Злилася – так, ображалася – так, не розуміла – так, прагнула чогось довести – так. А зараз я НЕНАВИДЖУ. Відкрито і беззаперечно. В погребі п-ц як холодно, дубнеш за чверть години, навіть одягнутий як ескімос. Круто бути лояльним, толерантним і «давайте не будемо категоричними», коли ти виспався в своєму ліжечку в своїй піжамці і почитуєш новини потягуючи ранкову каву. Моя піжамка спала без мене. І моє махрове тепле простирадло. Натомість я лежала одягнута в верхній одяг і чоботи на застеленому ліжку і підривалася в погреб від вибухів і сирен».