ФОТОВИСТАВКА «ГОЛОДНА СИМФОНІЯ»
«…всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало таке: чи світ буде знати про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема – ще інтимнішого характеру: чи буде кому молитися за всіх тих, що загинуть?»
Архієпископ Олександр Биковець
Радянське керівництво викреслило тему геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 рр., з газет, шкільних підручників, літератури, музики, художнього мистецтва , взагалі з життя. Але не з пам’яті української нації.
Фотосет, присвячений темі Голодомору, створено в 2015 році Лілою Перегудою та Ксенією Пілявською. Фото – є емоційним вираженням переживань трагедії Голодомору Ліли Перегуди, яка відтворила образ Жінки-Смерті/Жінки-Пам’яті з 1933 р. Допомогла передати образ фотограф Ксенія Пилявська.
“Тема Голодомору зачепила мене ще в школі попри нудне викладання та суперечки і спекуляції. Переїхавши з Криму до Києва, де ці події відбувалися безпосередньо, я вже зрозуміла, що нікуди від цього не подінуся вже, аж поки не перероблю свої відчуття на творчість.
…я вирішила, що саме час показати страшні речі такими, якими вони стали – буденними. Вони ось тут, у нашому дворі, на телефонному дроті, за стінами й вікнами. Так з’явився образ цієї голодної жінки, яка одночасно є й самою смертю. Біля неї немає ані дітей, ані тварин, ані жодної іншої людини – вона остання. Вона не шокує виснаженістю, голими кістками чи людожерством – вона лякає тим, що в неї ще є сили прийти за тобою, бо минуле таке близьке й реальне.
Вона йде і за тими, хто забув, сховався за теплими мурами, і за тими, хто насміхається над пам’яттю предків, за поетами, за звичайними людьми – і все розставить по місцях.
В ній є відлуння голосів тих жертв, наче вони посилають її, безсмертну і невтомну, прийти й нагадати живим, що було колись. Можна сказати, що ця жінка – це Пам’ять».
Ліла Перегуда
Поетеса, музикант
«Дуже важко передати таку непросту тему, як Голодомор у фотографіях. Роздуми про те, що Голодомор 30–х років – це мільйони безвинних жертв, мільйони наших пращурів, наших земляків, а також розповіді мого дідуся, якому вже 96 років, і який був свідком тих подій, і стали поштовхом для створення фотосесії.
Ця трагедія назавжди залишиться у пам’яті українців, як найстрашніша сторінка нашого минулого. Нам, українцям, та усій світовій спільноті треба визнати, що український народ став жертвою тяжкого злочину, який ніколи не повинен повторитися. Нам потрібно усвідомити, що ми є нащадками тих, хто загинув у тих тяжких муках.»
Ксенія Пілявська,
фотограф
Організатор – Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»
