«ВКРАДЕНЕ ДИТИНСТВО: ДІТИ В РОКИ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр.»
Серед мільйонів жертв геноциду української нації — Голодомору, організованого і здійсненого більшовицькою окупаційною владою у 1932–1933 роках, є окрема категорія — діти. Вони були найбільш уразливою частиною української національної групи, обраної комуністичним режимом об’єктом злочину геноциду. Попри намагання батьків усіма засобами, часто ціною власного життя, захистити їх від голодної смерті, позбавлені упродовж тривалого часу будь-якої їжі, діти, крім нестерпних фізичних тортур, зазнавали моральних страждань, не розуміючи, чому мати не хоче їх нагодувати, адже так хочеться їсти, а батько, завжди такий сильний, дозволив зайдам вивезти з їхнього двору усе їстівне. Малих дітей, як і старих, голод забирав першими. Іноді матері, намагаючись зберегти малюків, відвозили їх до міста і залишали на вокзалах, у під’їздах житлових будинків, на ґанках лікарень, ясел, дитсадків, дитячих сиротинців. Хоча й там не завжди був порятунок: сиротинці і ясла часто ставали справжніми таборами смерті для дітей. А влада лише думала про те, як приховати злочин і заховати його жертв. За оцінками різних істориків у роки Голодомору голодною смертю померло від 1,5 до 4 млн дітей. А ті, що вижили, виросли і через десятиліття розказали нащадкам про злочин геноциду, на все життя лишилися у неофіційному і невизнаному в Україні статусі «жертви Голодомору», яким послуговуються музейники і історики у своїх дослідженнях.
У 2018 році Україна і весь світ вшановували 85-ті роковини Голодомору 1932–1933 років. На вшанування саме дітей Голодомору, тих, які були вбиті, і тих, які вижили, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» спільно з Міністерством закордонних справ України та Світовим Конгресом Українців ініціює започаткування 1 вересня 2018 року міжнародної акції, присвяченої дітям, які не пішли до школи 1 вересня 1933 року та протягом найближчих 7 років, адже померли чи не народилися. Акція стартувала на Полтавщині, на території Музею трагедії Голодомору 1932–1933 років на Миргородщині, відділу Миргородського краєзнавчого музею, і тривала протягом 85 днів,. Саме під час старту акції була презентована виставка «Вкрадене дитинство: діти в роки Голодомору 1932–1933 рр.», адже обране місце є особливим і символічним: з 1930 по 1934 рік тут існував дитячий сиротинець у системі НКВС СРСР, створений Миргородським міським органом КП(б)У для концентрації дітей, що залишилися без догляду після смерті їхніх батьків (так званих «куркулів») або після фільтрації арештованих родин на Миргородському залізничному вокзалі, який слугував накопичувачем біженців на залізничній лінії Київ — Харків.
Мета виставки — розповісти про життя дітей в роки Голодомору від того моменту, коли вони лишалися сам-на-сам з бідою, до різноманітних шляхів виживання, реалій тогочасної дійсності, враховуючи врегулювання питання порятунку дітей і приховування злочину органами влади. Завданням виставки є ввести в публічний інформаційний простір історії про дитячі садки та сиротинці.
Матеріали для виставки — з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань, Державного архіву Полтавської області, Державного архіву Харківської області, Державного архіву Черкаської області, Державного архіву Київської області; світлини інженера А. Вінербергера з приватної колекції його родини та світлини Марка Залізняка; свідчення жертв Голодомору з архіву Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» та опублікованих видань.
Куратори та автори текстів — Михайло Костів, Яна Гринько
Автори концепції — к. і. н. Леся Гасиджак, Яна Гринько
Консультанти: Ніна Лапчинська, Арсен Зінченко
Головний науковий консультант — д.і.н., професор Володимир Сергійчук.
В роки Голодомору на території УСРР створювалися «дитячі притулки», у стінах яких перебували й помирали з голоду тисячі дітей. Інформація про багато таких закладів втрачена. Якщо у Вас є матеріали про розташування дитячих притулків у роки Голодомору, просимо надіслати її на електронну адресу [email protected]
