Голодомор: мозаїка історії

Команда музею разом із ГО «Ukraїner» за підтримки Українського культурного фонду вирушила в експедиції до дев’яти областей України, щоб знайти свідків Голодомору. Ми записали 120 невідомих історій про геноцид українців на відео, а також зафіксували 66 місць масового поховання. Цей проєкт розповідає українцям та іноземцям про один із найбільших злочинів ХХ століття. Також він сприятиме визнанню Голодомору геноцидом за кордоном. Експедиції — чи не останній шанс комплексно дослідити історію через спілкування зі свідками та оцифрування їхніх історій.

Відеоісторії:

Багато історій свідків Голодомору об’єднує спогад про те, як активісти забирали в голодних людей жорна. Для багатьох таке вилучення могло стати фатальним.
Перше відео проєкту — саме вилучення жорен — розповідає про маловідому сторінку історії геноциду українців.

Коли почався Голодомор, Марії Гурбіч було 12 років. Вона разом із родиною не просто вижила під час геноциду українського народу, а й допомогла не померти сусідському хлопчику. За багато років, вони випадково зустрілися.

Коли у селі Кобилянка почався Голодомор, батьки Федора Задєреєва ходили за сто кілометрів у Білорусь, щоб принести картопляні очистки від родичів. Бабуся Федора потайки носила картоплю в чоботях, а він готував борщ із кропиви та подорожника молодшим братам і сестрі. Так їм вдалось врятуватися. Федір згадує, як до колективізації люди в селі могли давати одне одному позики на пів року, а вже під час Голодомору йому самому довелося красти в сусідів, щоб вижити.

Коли почався Голодомор, Марфі Коваленко було шість років. Її родина врятувалася завдяки посуду із сервізу, який їхньому дідусеві колись подарували пани. Ці речі вимінювали у торгсинах на мізерну кількість їжі, і тому в сім’ї Коваленків жертв Голодомору не було.

Надія Корольова народилася в селі Іванківці на Поділлі. Коли почався Голодомор, їй було 10 років. Цей регіон був одним із перших, де почалися бунти проти масової примусової колективізації, яка розпочалася в 1929 році. Обурені діями режиму, українські селяни виганяли представників влади та активістів із сіл, брали в свої руки контроль над райцентрами. У 1932 році протистояння селян було настільки активним, що радянська влада спрямувала туди війська. Бої тривали по кілька днів.

У свої неповні п’ять років Тетяна Кротова пізнала всі жахи Голодомору. Вона на власні очі бачила розкуркулення односельців, харчувалася немеленими зернами пшениці, боячись, що хтось її викриє. Її батьки переселялися з місця на місце, скрізь ідучи працювати до місцевих колгоспів, аби хоч якось прогодувати п’ятьох дітей. У дорослому віці Тетяна продовжувала дізнаватися із розповідей сусідів жахливу правду про події зі свого дитинства, які увійшли в історію України як Голодомор 1932–1933 років.