Науковці "Меморіалу жертв Голодомору" повернулися з експедиції Черкащиною

Новини музею 31 Серпня 2018

У серпні 2018 року завідувач науково-дослідного відділу Лариса Артеменко та старший науковий співробітник Ольга Вигодованець здійснили науково-пошукову експедицію до Черкаської області (Городищенський, Смілянський та Чигиринський райони).

 

Під час подорожі було записано інтерв’ю з 22 очевидцями Голодомору-геноциду. Жахіття того часу назавжди закарбувалися в їх серцях. Унікальність свідчень полягає в тому, що саме на Черкащині смертність від голоду у 1932 – 1933 роках була однією з найвищих.

 

Тодора Несторівна Михно (1918 р. н., с. Трушівці Чигиринського району Черкаської області), зазначила, що від голоду померли її п’ятеро братів і сестер. Жінка розповіла про обшуки і конфіскацію майна. Згадала, як односельців примушували вступати до колгоспу.

 

Олександр Савович Шаповал (1925 р. н. з с. Попівка Смілянського району Черкаської області) розповів про особливості хлібозаготівельної кампанії, яка фактично перетворилася на вилучення усіх продовольчих запасів. Непокірних викликали на допити, погрожували виселенням. Голод посилювався. Сільрада організувала щоденне вивезення трупів померлих.

 

Микола Юхимович Остапенко, (1927 р. н., м. Городище Черкаської області), детально описав, як він з батьком рятували голодуючих. Батько респондента працював мірошником на водяному млині. Рештки борошна іноді висипалися у річку, тому біля млина завжди було багато риби. Батько ділився з виснаженими від голоду людьми борошном та рибою. Микола Юхимович з болем згадує, як голодні діти з інших сіл жадібно їли сиру рибу.

 

Цікавим було свідчення переселенця з Білорусі – Василя Трохимовича Шаблінського (1928 р. н., с. Юрки Євангельського району Поліської області (сьогодні Гомельська область, Білорусія). Він запам’ятав, що в 1932 році, до них приходили голодуючі з України. Одна жінка з дитиною залишилась жити в сім’ї Шаблінських. Через два роки, після закінчення Голодомору, вона повернулась в Україну.

 

Кожне з інтерв’ю є надзвичайно цінними з огляду на вік опитуваних. Очевидці у 1930-х роках проживали в різних регіонах України, а один оповідач – в Білорусії. Розповіді свідків доповнюють загальну картину Голодомору та підкріплюють висновок про його штучний характер.

 

Зібрані відеоспогади можна переглянути на тачскрінах у Залі пам’яті музею.