УКРАЇНСЬКИЙ ХЛІБ ДЛЯ «РОСІЙСЬКОГО ПРОЛЕТАРІАТУ»

(Частина І. Витоки «непокараного зла» на тлі масового штучного голоду 1921–1923 рр.)

Незнання історії, так само як і зумисне спотворення, не звільняють суспільства від відповідальності за наслідки своєї діяльності. «Непокаране зло» повернулося у рік 90-ліття Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.

У 2022 р. в Україні спадкоємниця СРСР, Росія чинить військові злочини, вчинила злочин геноциду. Росіяни вбивають українців, тортурують, ґвалтують, завдають пекельних страждань, грабують, мародерять. Знову, як у 1920-ті–1930-ті роки московити знищують та вивозять український хліб. У березні 2022 р. із Бердянського морського порту вивезли морем 5 кораблів вкраденого українського зерна (десятки тисяч тон). Регулярно фіксуються непоодинокі випадки цілеспрямованого знищення російськими окупантами сільськогосподарської техніки українських фермерів, сховищ із пальним, що мають на меті перешкодити проведенню посівної кампанії. Наслідком системних злочинних дій окупанта буде голод і не лише в Україні. Путінський режим, як і комуністичний тоталітарний, знову вдається до використання голоду, як інструмента винищення українців.

Викрадаючи зерно, примусово вилучаючи Путін повторює дії своїх політичних попередників (Лєніна, Сталіна). Лєнін у 1919 р. проказував, що без українського хліба “радянська влада у російських губерніях неминуче загине”. На початку 1919 р., коли Червона армія окупувала Українську Народну Республіку, більшовицькі вожді були здивовані величезною чисельністю російських мішечників (кожен потяг протягом двох років привозив не менше тисячі осіб). Варто зауважити, що в 1918 р. в Україні (Українська Держава) була вільна торгівля, ціни на продукти, що при гетьмані П. Скоропадському, що при С. Петлюрі майже не змінилися, на відміну від більшовицької Росії. Попри надскладну соціально-політичну ситуацію Директорія УНР намагалася проводити реформи, зокрема у січні 1919 р. затвердила земельний закон.

Для насадження совєцької влади московські сатрапи мали «нагодувати міста», які мали стати центрами – «нових совєцьких людей», «нового життя». Харчову проблему московитів мало вирішити, зокрема додаткове збільшення продрозкладки у регіонах, що були в імперській Росії основними виробниками «товарного зерна» (постачальниками експортного збіжжя). Такими у Російській імперії вважали, передусім, українські причорноморські та приазовські губернії, Поволжя та Кубань. (вивіз збіжжя з Правобережної України за кордон посідав вагоме місце у загальноросійському зерновому експорті ХІХ ст., найважливішими портами були Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Бердянськ).

Вилучення, вивезення російськими більшовиками хліба з України було нахабним, тотальним і регулярним; не припинялося й тоді, коли його бракувало самим українцям. У роки масового штучного голоду 1921–1923 рр. російські більшовики із залученням чекістів та червоноармійців продовжували масштабні вилучення зернохліба, продуктів харчування та вивозили його за межі республіки. Повторилася патова ситуація під час Голодомору 1932–1933 рр., коли Голодомор став інструментом організованого кремлем геноциду.

8 травня 1921 р. секретар ЦК РКП(б) Молотов повідомив голову РНК УСРР Раковського і наркома продовольства УСРР Владімірова про постанову партійного керівництва – відправляти не менше 40 залізничних ешелонів з продовольством на місяць у розпорядження Наркомпроду РСФРР. 8 липня 1921 р. В. Лєнін у телеграмі до ЦК КП(б)У вимагав щоденно відправляти в Росію не менше 74 вагонів хліба. Завдання було розверстано навіть на українські південні голодуючі губернії. Вилучення продовольства відбувалося за участі наркомпродівських загонів та регулярної армії. У травні 1921 р. до Росії було відправлено понад 500 тис. пудів хліба. З лютого 1921 р. армійці, окрім керівного складу «мали заполонити села для вилучення хліба» (окупаційний режим відразу передбачав силове вилучення хліба). Зокрема, голова Першої райпродкомісії та уповноважений опродкомгуба Подолії звернулися до Наркомподу України (м. Харків) з вимогою видати для Першої райпродкомісії 1-ої кінної армії окрім кулеметів «Шварц», «Максим», запчастини до них та кулеметні стрічки (25 штук), 15 тис. гвинтівок, 30 тис. патронів.

Протягом усього 1921 р. хлібні потяги продовжували регулярно рухатися убік країни-окупанта. У 1921 р. агенти Губпродкому проводили регулярні обшуки в населення, зокрема й з метою вилучення грошей. Місцеві жителі також мали забезпечувати біженців із Поволжжя харчами та санітарними умовами. Люди масово харчувалися сурогатами, голодували. Зокрема, у протоколі № 42 загальних зборів с. Олексіївка від 21 листопада 1921 р. на порядку денному було лише одне питання «Про голод». У протоколах, актах обстеження, опитувальних листах з’являється словосполучення «поголовна голодна смерть».

На початку зими 1922 р. Запорізька, Катеринославська, Миколаївська, Одеська губернії, Донбас тотально голодували проте совєцька влада вимагала зібрати продподаток з населення повністю, неврожайні губернії оголошувалися офіційно голодуючими після того коли збиралася хоча б частина податку з селян-власників; голодуюче населення мали забезпечити не завезеним а місцевим хлібом. На 1 січня 1922 р. в Україні через продподаток, помолподаток і натуробмін було зібрано близько 60 млн пуд. зернових. З розподіленої кількості в 48,5 млн пуд. 16,275 млн було вивезено до Росії (за іншою інформацією – 18,5). Для Червоної армії, промисловості та залізничників було виділено 24 млн. Окрім того, для армії було зроблено запас в 1,5 млн.

Звернення Запорізької губернської комісії допомоги голодуючим та Губернського виконавчого комітету рад до всіх губерній України з проханням про допомогу (лютий 1922 р.): «…З півтора мільйона населення офіційно числиться на початок лютого 700000 голодуючих. Кожен день примушує нас зараховувати в голодуючі все нові і нові тисячі населення. Тисячі безпомічних хворих від голоду і щодня сотні смертей – така картина у нас на початку лютого місяця, а попереду ще 5 голодних місяців і невідомо чи велике буде поліпшення з новим урожаєм. Сурогати замість хліба (макуха, курай, кора, листя, коріння і ін.) вже давно вживається без усякої домішки борошна всюди, і вони закінчуються, а в низці районів уже вийшли і вважаються розкішшю… Ми стоїмо перед питанням звернення багатющого свого часу району країни в пустелю…».

Варто зауважити, що станом на перше березня 1922 р. було відкрито для дітей Поволжя Наркомпросом 140 нових домів і Наркомздравом 56 <…> На Поділлі, Полтавщині, Київщині дітей, котрі прибували розміщували серед селян <…> Дітей, котрі самі добиралися в Україну мали годувати на вузлових залізничних станціях. Діти прибували як поодинці так і групами. Селянські господарства, економіка республіки отримали додаткові навантаження, що не були враховані агресором під час податкових вилучень. (Голод и дети на Украине. Составил В.А. Арнаутов. Редакционно-Издательский Отдел Н.К.П. Харьков, 1922. С. 15).

Також на Україну було покладено забезпечення продовольством Царицинської, Уральської, Саратовської, Симбірської губерній. Зернохліб із зсипних пунктів мали відвантажувати регулярно, на початку 1923 р. жито та ячмінь із Кам’янецьких зсипних пунктів мали відвантажувати швидко, щоденно по 10–12 вагонів як «експортне зерно» (у документах зазначалося – «експортний груз»).

Українські діаспоряни намагалися привертати увагу світової громадськості до масового голоду в Україні, збирати та надавати допомогу голодуючим, наголошували на цинізмі ескпорту. У газеті діаспори «Український голос» від 21 лютого 1923 р. вийшла стаття з красномовною назвою «Росія зачала крадіж хліба від голодних». З середини березня 1923 р. у засобах масової інформації зникли повідомлення про голод. Це було ініційовано владою (Прим. авт. Відповідно до пропозиції Чічеріна було запропоновано совєцьким та закордонних газетам, що отримували субсидії «тимчасово здержатися від друкування звісток про голод»).

Лише протягом вересня до портів Одеси, Миколаєва, Херсона, Новоросійська, Маріуполя, Бердянська, Феодосії зайшло 27 іноземних пароплавів, котрі вивезли 5 286 336 пудів. Найбільше було вивезено з Миколаївського порту – 1 852 283 пудів, Одеси – 1 323 640, Херсона – 910 529. Жито переважно везли до Німеччини, пшеницю до Франції, кукурудзу до Голландії. У вересні було розпочато торгівлю хлібом з Норвегією. За рахунок українського хліба совєти здобували визнання та легітимацію свого режиму.

Вже наприкінці 1921 р. продовольчі ресурси УСРР були вичерпані, країна окупант відчула «кривавий смак» грабунку та вилучень. Комуністичний режим за допомогою військових організованих у продкомісію, ЧК провадили в Україні конфіскаційну політику, продовольчу диктатуру, проти українців були застосовані терор, вбивства, залякування, грабунки, вербування тощо. Варто зауважити, що історія російської державності є історією війн, грабунків, мародерства, приниження, знущань, нівелювання прав та свобод окремої людини, нав’язування спотвореного сприйняття реальності.

С. Маркова, доктор історичних наук;

Д. Байкєніч, кандидат історичних наук