Зустріч з Борисом Кульчицьким, свідком масового штучного голоду 1946-1947 років

Новини музею 21 Травня 2019

22 травня в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулася зустріч з очевидцем масового штучного голоду 1946-1947 років  Борисом Кульчицьким.

Борис Іванович народився у 1929 році на Поділлі, в місті Волочиськ Хмельницької обл. Його батько, Ян Кульчицький, працював ковалем на Волочиському цукрозаводі і у 1937 році був репресований та розстріляний працівниками НКВС. То були страшні роки: колективізація, Голодомор, репресії…

Сім’я «ворога народу» за чотири передвоєнні роки змінила понад тридцять місць проживання та врешті під час війни  зупинилася у Хмільнику Вінницької області. 

По закінченню Другої світової війни родина сподівалася на покращення життя, але попереду чекали нові випробування.

Згадуючи про голод 1946-1947 років, наш гість не раз повторював: «Я сам не вірю в те, що було. Як це було можливо?» Важким тягарем були для населення високі податки, які накладалися навіть на фруктові дерева та плодові кущі.

На думку свідка  природніх причин голоду,  не було. Вину він покладає лише на радянську владу: «1946-1947 роки були неврожайними, але ж кожен день з нашої маленької станції в Хмільнику відправлявся ешелон хліба в Східну Європу, в країни народної демократії, щоб їх задобрити. А в Україні не лише голодували, а й вмирали з голоду».

Проживши довге життя та маючи великий досвід, Борис Іванович зробив логічний висновок: «Ні голод, ні війни, ні епідемії, ні різні політичні репресії не виникають раптово – з якоїсь години, а вони плануються, вони реалізовуються, вони здійснюються по певному умислу!»

Почути історію про злочини радянської влади з перших вуст прийшли учні 6-9 класів київської школи №133 та Олімпійського коледжу ім. Івана Піддубного. Школярі були вражені розповіддю Бориса Кульчицького. У них виникло багато питань, адже сьогодні молоді досить складно зрозуміти мотиви та механізм нищівної політики радянського тоталітарного режиму щодо українського народу.