Асоціація дослідників голодоморів в Україні відзначає 30-річчя

У червні виповнюється 30 років Асоціації дослідників голодоморів в Україні.

«Ідея створення науково-дослідної установи, яка б переймалася проблемами Голодомору, постала на початку 90-х років, – згадує голова ради Асоціації дослідників голодоморів, доктор історичних наук Василь Марочко. – Вона не знайшла тоді підтримки в уряді, особливо у Верховній Раді України, серед яких переважали прихильники теорії «загальносоюзного голоду». Вони не визнавали геноцидної складової Голодомору, а тим паче його юридичного визнання. Довелося опиратися на громадську ініціативу, щоб повернути історичну справедливість і засудити злочини тоталітарного сталінського режиму в Україні».

«Створюючи нашу Асоціацію, ми пішли нетрадиційним шляхом. Замість того, щоб у Києві зібрати групу людей, які оголосять себе асоціацією, ми почали зі створення осередків в усіх областях України, які голодували, та за кордоном, – розповідала в інтерв’ю журналу «Сучасність» Лідія Коваленко-Маняк, яка була фундатором Асоціації. – І коли вже були люди на місцях, тоді ми зібрали їх на установчий з’їзд… Досі в нас немає геть нічого – ні приміщення, ні стійкої матеріальної бази, – але є люди, віддані святому ділу».

Учасники ІV З’їзду Асоціації дослідників голодоморів біля пам’ятника на Михайлівській площі у Києві. 22 травня 1998 р.

Установчий з’їзд, про який згадує Лідія Коваленко-Маняк, відбувся  27 червня 1992 року у залі засідань Спілки письменників України. На ньому й було створено Всеукраїнську асоціацію дослідників голоду-геноциду (у 1998 році перейменована на Асоціацію дослідників голодоморів в Україні). У роботі з’їзду брали участь народні депутати, письменники, історики, фермери, свідки Голодомору – Іван Драч, Лесь Танюк, Лідія Коваленко-Маняк, Наталія Дзюбенко, Олександра Веселова, Маріян Коць, Дмитро Каленик (у родині його батьків, яка мала 14 дітей, від голоду померли 12 осіб), Олександр Міщенко (Олесь Воля) та інші.

З установчою доповіддю виступив історик Василь Марочко. Обрано Раду Асоціації, яку очолила Лідія Коваленко-Маняк. Приміщення для офісу Асоціації надав голова товариства «Україна» Іван Драч (власний кабінет), тому Лідія Коваленко-Маняк назвала його «нашим хрещеним батьком».

«Крок за кроком, різ за роком, збираючи та записуючи спогади очевидців і жертв Голодомору, виявляючи архівні документи про організований Москвою голод в Україні, ми рухались до його правового і політичного визнання, сприйняття міжнародною спільнотою та українським суспільством, – продовжує Василь Марочко. – Наш рух до істини видався тернистим, позаяк промосковські сили в Україні чинили опір, але за нами була правда і воля. Ми здолали цей шлях: маємо десятки збірників спогадів свідків Голодомору, архівних документів, Закон про визнання Голодомору – геноцидом українського народу 2006 року, Національний музей Голодомору-геноциду».

12 вересня 1993 року біля Михайлівського Собору у Києві з ініціативи Аосціації було встановлено пам’ятний знак на вшанування загиблих від голоду українців – перший у Києві й один із перших в Україні. Конкурс проводила Асоціація, вона ж займалася його спорудженням та захищала від спроб КМДА перенести його в інше місце.

У різні роки Асоціацію очолювали Лідія Коваленко-Маняк, Левко Лук’яненко, Василь Марочко, який є її керівником і сьогодні.  Почесним головою Асоціації був американський дослідник Джеймс Мейс.

За період своєї діяльності Асоціацією було проведено низку конференцій, виставок, громадських заходів та видано цілий перелік видань і публікацій у пресі. Асоціація ініціювала та долучалася до різних громадських ініціатив щодо дослідження і поширення правди про Голодомор-геноцид, відзначення сумних роковин, добивалася засудження злочину і покарання (хай навіть через роки!) для тих, хто його вчинив.

Саме Асоціація кілька разів  ініціювала порушення кримінальної справи щодо вчинення Голодомору в Україні, попри те, що правоохоронні органи «не знаходили ознак злочину, що підпадає під дію Кримінального кодексу України». У січні 2010 року Апеляційний суд м. Києва визнав винними у скоєні злочину Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр. в Україні – Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Власа Чубара, Менделя Хатаєвича. Свідчення, покази, експертні висновки істориків суду надали члени Асоціації.

«У січні 2022 року Рада АДГУ розпочала підготовку до скликання чергового з’їзду Асоціації, щоб обрати новий склад, а головне вибудувати заходи до 90-х роковин Голодомору. Анексія Росією Криму, захоплення районів Донбасу, починаючи з 2014-го та особливо російсько-українська війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, ліквідували діяльність осередків АДГУ на окупованих територіях. Трагічна історія України не навчила пасивну частину суспільства прописних істин: непокаране зло – неминуче повернеться. Світ байдуже споглядав, навіть ігнорував нашими зверненнями про визнання Голодомору геноцидом українців у 1932 – 1933 рр. Тепер маємо факти геноциду українців внаслідок військової агресії Росії у 2022 році, – наголошує Василь Марочко. – Світ здригнувся від злочинів у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі. Жахлива ціна за дипломатію замовчування Голодомору в Україні, за висловлення  Європою і світом формального «занепокоєння» стосовно відвертої агресії Росії у 2014 році. Політична байдужість, яку в 30-х роках виявили усі лідери європейських країн, призвела до замовчування факту Голодомору-геноциду. Зло не було засуджено, тому повернулося до нас через 90 років».

А це означає, що робота дослідників має продовжуватися.