Художниця-шістдесятниця Любов Панченко померла після голоду в окупації

3 Травня 2022

Учора, 2 травня, в Лісовій Бучі поховали неперевершену художницю-шістдесятницю Любов Панченко. Вона  відійшла у вічність у київській лікарні №5 на 85-му році життя.

Любов Панченко. 

Здоров’я мисткині підірвало тривале голодування, якого вона зазнала внаслідок російської окупації в рідній Бучі. Увесь місяць жінка майже не мала харчів і буквально помирала в своїй хаті з голоду. Коли в її двір «прилетіло» (ворожий снаряд поцілив у хлівець, а вибуховою хвилею вибило в хаті вікна та двері), сусід прибіг подивитися, чи все гаразд. І застав жінку в геть безпомічному стані.

В обійстя художниці потрапив снаряд. Фото Софії Розуменко. 

Незадовго до війни, 2 лютого, Любов Михайлівна відсвяткувала свій день народження. Тоді її прийшли привітати співробітники Музею шістдесятництва – вона особисто приймала гостей, гарно вдяглася та самостійно ходила. А в перших числах квітня це вже була виснажена голодом лежача жінка, яку терміново госпіталізували до лікарні. На жаль, лікарі виявилися безсилі – організм пані Любові не впорався з наслідками голоду.

Через 90 років після Голодомору новітні більшовики-«освободітєлі» влаштували українцям новий геноцид. Люди гинуть не тільки від куль, ракет і снарядів, а й від голоду. Тільки тому, що вони українці.

Робота Любові Панченко “Мамина казка”. Колаж на тканині. 

Любов Панченко народилася 1938 року в Бучі під Києвом. Свій талант розкрила, ставши дизайнеркою одягу. Створювала ескізи одягу, декоративний розпис, аплікації з тканини, графіку, живопис. Це саме її схеми вишивок друкував головний жіночий журнал тодішньої України «Радянська жінка». Але при цьому вона залишалася геть невідомою загалу. Панченко виготовила ескізи українських рушників та оформила стіни Музею Тараса Шевченка. У всіх її роботах – українські мотиви, але в радянські часи її твори не виставляли і не друкували.

“Лілея”. Колаж на тканині. 

Якби не радянський режим – ми знали б про неї більше, якби не путінський режим – вона була б жива.

Світла пам’ять…