Музей взяв участь у Міжнародній конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття»

 

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» разом з Всеукраїнським правозахисним товариством «Меморіал» імені Василя Стуса став співорганізатором Міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття». Вона відбулась 16 травня 2018 року на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та об’єднала 120 науковців та дослідників, які представили 80 досліджень з тематики Голодомору – геноциду 1932-1933 рр. та штучних масових голодів 1921-1923 рр. та 1946-1947 рр.

Під час відкриття конференції з вітальними словами до присутніх звернулися ректор Університету Леонід Губерський, владика Іоан (Яременко) (УПЦ КП), владика Богдан (Дзюрах) (УГКЦ), Перший віце-прем`єр-міністр України – Міністр економічного розвитку та торгівлі, голова Товариства «Меморіал» Степан Кубів, директор Представництва Світового конгресу українців в Україні Сергій Касянчук, дипломат Володимир Огризко, суддя Віктор Скавронік, а також ж доповідями виступили професор Володимир Сергійчук, проф. Володимир Василенко та проф. Василь Марочко. Почесними гостями заходу стали Президент України (1991-1994) Леонід Кравчук і Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко.

Спеціально для учасників конференції Меморіал жертв Голодомору представив три плакатні виставки: «Нас вбивали, бо ми українці» про Голодомор-геноцид 1932-1933 рр., «Штучний голод 1946-1947 рр.» та «Голодовка 1921-1923 рр.». Остання виставка є найновішою, її презентація відбудеться 18 травня, до Міжнародного дня музеїв. Вона створена на основі архівних документів з державних та приватних зібрань, а також з Херсонського краєзнавчого музею. А кольоровий комплект виставки «Нас вбивали, бо ми українці», у читабельному форматі А4, отримав кожен учасник конференції.

 

Також учасники конференції мали змогу подивитися короткометражну версію документального фільму «Окрадена земля» канадського режисера українського походження Юрія Лугового. Фільм базується на архівних документах, спогадах людей, які пережили Голодомор, зокрема на Харківщині й Донеччині, в тому числі і на пограниччі з Російською Федерацією та на коментарях провідних дослідників. Фокус фільму спрямований на докази, що підтверджують геноцидний характер Голодомору української нації. Лейтмотивом фільму є теза, що Голодомор 1932 – 1933 років, розстріли української інтеліґенції, нищення української матеріальної культури планувалися в ЦК ВКП(б) – у Кремлі з метою фізичного знищення української нації і персонально очолювалися й контролювалися безпосередньо Сталіним, Каґановичем і Молотовим.

Основна робота конференції тривала у трьох секціях, в яких також взяли участь наукові співробітники Національного музею «Меморіал жертв Голодомору». Зокрема, Яна Бедик підготувала доповідь і статтю на тему «Закон про п’ять колосків»: причини появи та реалізація», Михайло Костів розповів про «Хлібозаготівельну кампанію 1932-го року на Чернігівщині (за матеріалами місцевої преси)», а Ніна Лапчинська, окрім того, що була модератором однієї з секцій, представила доповідь «Масове дітовбивство як складова злочину геноциду української нації».

На конференції дослідники оприлюднили цілу низку нововиявлених документів про причини, обставини та наслідки геноциду українського народу. Леонід Кравчук і Віктор Ющенко зазначили, що вважають, що Верховна Рада має прийняти закон, який визначить кримінальну і адміністративну відповідальність для тих, хто плюндрував чи плюндрує пам’ять про жертв геноциду.

Також було прийнято Резолюцію конференції, в якій йдеться про потребу ввести у наукове та суспільне використання термін «постраждалі від Голодомору», що охоплює людей, які зазнали страждань від голоду, геноциду. А також рекомендувати у роботі органів місцевої державної влади, освітніх наукових установ використовувати термін Голодомору –  геноцид українського народу, жертвами якого стало щонайменше 7 млн осіб. Також учасники конференції ініціювали створення Національного інституту дослідження Голодомору.

Під час конференції була озвучена пропозиція звернутись до Міністерства юстиції України щодо опрацювання юридичного механізму виплат компенсацій постраждалим від Голодомору та членам їх сімей за рахунок Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу. Як саме це має відбуватись, поки невідомо, бо наразі у подібних питаннях допомогти може хіба що Європейський суд із прав людини, але події відбувались настільки давно, що довести щось, знайти реальних свідків та виграти справу буде вкрай важко.

Закриття конференції відбулось в Клубі Кабінету міністрів України, де підсумкове слово мали голова Українського інституту національної пам`яті Володимир В`ятрович, Міністр освіти і науки Лілія Гриневич, Міністр культури України Євген Нищук, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України Богдан Галайко та генеральна директорка Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Олеся Стасюк.

Олеся Стасюк у своєму виступі розповіла про важливість просвітницької роботи зі школярами, яку музей проводить надзвичайно активно, та зазначила на необхідності більш тісної комунікації з Міністерством освіти і науки України: «Міністерство задає тон українській освітній політиці, а ми, як і інші музеї, готові її реалізовувати. Адже краще ніж Національний музей історії України у Другій світовій війні ніхто так ілюстративно не розповість про війну, краще за співробітників художнього музею ніхто не розкаже про українське мистецтво, а ми, як Музей Голодомору, готові допомагати вчителям розповідати про геноцид».

Олеся Стасюк запропонувала восени 2018 р., спільно з МОН, Музеєм та Інститутом національної пам`яті, провести семінар для директорів шкіл та завучів з метою роз`яснення необхідності навчання про геноцид, «бо великої виховної роботи ще потребують самі директори шкіл і вчителі історії». А також вона зазначила, що 9 грудня цього року виповнюється рівно 70 років, як Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, автором якої є відомий правник, автор терміну «геноцид» Рафаель Лемкін, який у 1953 році назвав радянський геноцид в Україні класичним прикладом геноциду.

«І хотілося б, щоб країна, в якій було вчинено цей геноцид, віддала належне цьому автору та цьому документу», – підсумувала свій виступ директорка музею.

На завершення конференції були вручені сертифікати на отримання грантів для проведення наукових досліджень з тематики Голодомору. Їх отримали історики Андрій Боляновський (Інститут українознавства ім. І. Крип`якевича, Львів), Ганна Капустян (Кременчук), Микола Зеркаль (Інститут історії, політології та права Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського, Миколаїв) і Володимир Сергійчук (КНУ імені Тараса Шевченка, Київ).

Володимира Сергійчука та Романа Грицьківа також було нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом. Подяку від Прем`єр-міністра України за активний особистий внесок у відновлення історичної правди та вшанування історичної пам`яті та жертв тоталітарних режимів отримали Євген Гринів, Катерина Кононенко, Андрій Кравець, Іван Окоєв, Іван Патриляк, Тетяна-Тамара Соловей, Василь Шендеровський та Ігор Якубовський.