«ГОЛОДОВКА 21–23-го»

Інколи в розмовах можна почути вислів «голодуюче Поволжя». Він виник на початку 1920-х років, коли російську територію Поволжя та частину української (південь і південний схід) охопив голод, а продзагони вантажили продовольство та вивозили з України. Саме тоді Петровський писав в Москву: «Имея свое Поволжье, Украина с начала кампании по 1 мая послала в перекрепленные к ней губернии РСФСР 960 вагонов продовольствия…».

Навіть з урахуванням наслідків посухи 1921 року, чи міг український народ уникнути голоду? Матеріали виставки «ГОЛОДОВКА 21–23-го» показують комплекс обставин і політичних рішень Леніна, що призвели до спалаху масового голоду в Україні в 1921 році та продовження його аж до 1923 року, коли в Поволжі катастрофу вже було зупинено. Матеріали пояснюють, чому радянська історіографія більше пам’ятала голод в Поволжі, ніж в Україні.

Канадський історик, політолог, професор Роман Сербин про голод 1921–1923 років в Україні сказав наступне: «Коли настає загроза голоду в колоніях і метрополії, тоді імперіялістичні уряди рятують метрополію коштом колоній. Цей вияв уже 1921 року, під час творення так званих соціялістичних совітських республік, показує, як зливалися в одне єство традиційний колоніялізм з інтернаціональним соціялізмом»

Виставка «ГОЛОДОВКА 21–23-го» ставить питання: чи були дії більшовиків щодо українців від початку окупації до голоду 1921-1923 років попередженнями про початок радянського тоталітарного режиму в житті нації, сповненого стражданнями, насильством, терором та масовими вбивствами?

Через актуальність окрему увагу надано методам і тактикам більшовиків для загарбання території України: створення маріонеткових органів влади та введення російської Червоної армії на територію України; ведення неоголошеної війни з українським законним урядом під назвою «громадянська війна» та розкол суспільства за допомогою пропаганди.