«РОЗІРВАНЕ КОЛО»
З 22 листопада 2017 року до 6 лютого 2018 року в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» експонувалася виставка «РОЗІРВАНЕ КОЛО», створена з використанням матеріалів Музею книги і друкарства України та Національної історичної бібліотеки України. Предметом виставки був календар українців у традиційному суспільстві та його деформація і трансформація впродовж ХХ ст.: від окупації України більшовиками до проголошення незалежності у 1991 році.
На виставці були представлені друковані видання, календарі та фотографії з кінця ХІХ ст. до 1991 року.
Проєкт було реалізовано в рамках комплексної музейної програми «Дослідження та інтерпретація деформації традиційної української культури», започаткованої 2015 року, разом з виставковим проектом «НЕСПЕЧЕНИЙ ХЛІБ», що представив дослідження комплексу обрядових поминальних хлібів з усіх етнографічних регіонів України.
Ми, музейники, дізнаємося про життя наших предків, досліджуючи зібрання фондів, архівів та бібліотек. Звичайні речі інколи можуть розповісти більше, ніж будь-який документ. Наприклад, календар. Здавалося б, що може бути простішим? Однак, розглядаючи календарі ХХ століття, ми дізнаємося чимало про життя українців. В календарях відображене все, чим жили наші прадіди — заможні хлібороби, власники своєї землі та своєї долі, які створювали кооперативні господарства, ділились одне з одним секретами вдалого врожаю, вчились удобрювати землю та вирощувати породисту худобу. Вони спостерігали за природою та дослухалися до неї. Знали, коли сіяти, орати, скородити, випасати худобу, обрізати дерева, мазали хату та хлів, сіяти по горщиках ранню городину. Звісно ж, «сіяти вигідніше машинами, рядковими сіялками», а стерню слід «скородити на 2 вершки, щоб нива не ссихалася». Взимку, коли «хазяйської роботи» небагато, потрібно передплатити і прочитати газети та журнали, особливо хліборобські.
В юридичних відділах земств вони отримували поради, «відповіді на пекучі селянські питання»: як поділити майно після смерті селянина, хто має право ловити рибу біля великої річки чи озера, як виселити «шкодливих членів» з громади, що робити, коли сусід поставив високого паркана біля твоїх вікон, куди звертатись, якщо загубив паспорта тощо.
Техніку для вдалого господарювання українські селяни закуповували з місцевих заводів або замовляли зі Сполучених Штатів Америки, Фінляндії та інших країн. Різноманітні технічні та електричні бюро продавали найновіші моделі техніки — молотилки, дробилки, сіялки, сепаратори, дискові та лемешні плуги, культиватори, борони, а ще нафтові двигуни. На засоби надавали «найвигіднішу» розстрочку. А крім того, надсилали безкоштовні ілюстровані каталоги за першою вимогою.
Українці вишивали сорочки, в неділю ходили до церкви, шанували Бога, святих та одне одного…
А потім прийшла радянська влада… Поступово з календарів зникали спочатку менш значущі, а згодом і всі релігійні свята, зникали церкви, зникали товариства і земства, зникали вишиті сорочки, зникали самі українці…
Рік за роком протягом десятиліть в календарях з’являлися нові свята, статті про культурне землеробство заміняли на статті про товаришів Леніна, Сталіна, Кагановича, сорочки замінили фуфайками, товариства — колгоспами. Українців, що працювали найбільше і створювали найкраще, — знищували.
Змінювали свята та обряди, хід життя і саме життя. Змінилося воно для тих, хто вижив, пережив, вистраждав.
А сьогодні ми знову повертаємося до українських свят і ставимо собі питання: що ж святкують сучасні українці? Ми запитали це в наших таким різним відвідувачам. Понад триста осіб взяли участь у нашому опитуванні. Тепер ми знаємо, що головним святом для більшості є Новий рік, далі йдуть Різдво, Великдень та (важливо!) День Незалежності. Відзначають українці 8 березня та 9 травня, шанують жертв Голодомору та захисників України. Процес становлення українського календаря свят триває і сьогодні, як і становлення України як незалежної держави.
Якою буде ця держава, залежить тільки від нас.
