31.12.1932

COPY OF A LETTER FROM JERRY TO BEILE, DATED THE 31/12/32                                                   received by her on the 30/1/32 [30/1/33] and from Capetown                                                   sent by Air Mail to Tzaneen where arrived 2/2/33

----------------------------------------------------------------------------------------------- 31/12/32

My dear Beile, 

Please save me the trouble of writing to you much. I had a “hectic” week which will to-day end, I fear, with my complete downfall. I may even have to leave Russia.

In the course of last week, as if expecting this to happen, I had written daily to Israel. Please ask Israel to send these over to you. It was a week I shall not forget……

At the moment I feel cold and blaze, one of those attacks I have of late been unfortunately become liable to. It is the feeling of complete disillusionment in both worlds, yours and mine here. I do not know whether you follow me.

I look out of my window, half covered with straw for warmth, onto dead, immovable world of snow fields & grey earth houses on the background. On the left the snow fields with the patches of earth hillocks recede into infinity. My room is cold and bleak. My house lady cannot be praised for cleanliness. My table, books and clothes are covered with, I mean, dust. Dead silence and cold feet. -------------

I am waiting for my “Kucher” [coachman or driver] and “Sani”[sleigh]. I am leaving at noon for the Stanitza. Shall be there at 3.p.m. I shall lay my cards on the table and ask to be let go. I expect to through the night i.e. leave at 1 a.m. and return at 4 a.m. before work. 

Not an enviable mission when I have nothing to for my men and because of Government’s obstinacy (and here I quarrelled with my Commissar). I must get grey, while hundreds [of] Controllers---- parasites sit and look on…………

Up your way things go from bad to worse, I learn. And not only your way, but everywhere else.

I read your cheerless papers and certainly do not think that all is well where I am not. Our way is bad. This is the worst year, and the worst Winter Soviet Russia has had since 1924.  There is no doubt. The Country is not giving bread according to Plan, the peasants are forced to and leave every pound (?). They flock construction camps and, as the shortage is great, aggravate the position. Every organisation fights its own battle and, in order to free itself from responsibility, Central Government has given all food distribution over to us. i.e to the small executive bodies in charge of construction. 

What, we, little things, can do where the Government has failed --- I do not know. Things are bleak, it seems everywhere.

My feet are still cold, nay, colder than when I started. 

I breakfasted “cold” this morning i.e. bread (atrocious quality even in Russia, string hay and earth) and sugar (left from Kharkov). There is no coal or wood. So my landlord made no fire this morning and so I had no “kipiatock” (hot water). But I do not worry any more. I am sure I will survive with millions others. Late tonight in the Stanitza I shall dine in the Stolovaia [works canteen] and shall forget all my tribulations. I would love to get drunk for a night! Love to experience once more my beloved Mountain in the days of my youth somewhere in the careless days in schooling years!.... I feel cold and strange and foreign here! ---------And I am sure if I return “home” to you, will I not long for certain freedoms, for certain traits, habits, that I am accumulating in this country? ……. Why are you not here? 

Because of the great crisis here, people do not entertain, do not meet at Cafes, do not pay for one another, do not invite one another to the house; each and all live for themselves, struggle for their own, lumps of bread and spot of “tea” ----------

Time is drawing to an end. I close, feeling just the same. 

Regards to you all.

Pass this letter over to my friends there. It may interest them. 

Yrs JERRY.

31.12.1932

КОПІЯ ЛИСТА ДЖЕРРІ ДО БЕЙЛЬ ВІД 31.12.32 р.

отримано нею 30/1/32 [30/1/33] та з Кейптауна надіслано авіапоштою до Цаніну, куди прибув 2/2/33

 31/12/32

—------------------------------------------------------

Моя дорога Бейль,

Будь ласка, позбавте мене від потреби писати багато. У мене був «неспокійний» тиждень, який, боюся, сьогодні закінчиться моїм повним падінням. Можливо, мені навіть доведеться залишити Росію.

Протягом минулого тижня, ніби очікуючи, що це станеться, я щодня писав Ізраелю. Будь ласка, попросіть Ізраеля пересласлати листи вам. Це був тиждень, який я не забуду…

Зараз я відчуваю то холод, то жар, один з тих нападів, яким я, на жаль, піддаюся останнім часом. Це відчуття повного розчарування в обох світах, у вашому і в моєму тут. Я не знаю, чи розумієш ти мене.

Я дивлюся у своє вікно, наполовину вкрите соломою для тепла, на мертвий, нерухомий світ снігових полів і сірих землянок на задньому плані. Ліворуч відходять у безмежність снігові поля з клаптями землі. У моїй кімнаті холодно й похмуро. Мою господиню не можна похвалити за чистоту. Мій стіл, книги та одяг вкриті, реально, пилом. Мертва тиша і холодні ноги. -------------

Я чекаю на свого «Кучера» і «Сані». Я їду опівдні до Станиці. Буду там о 15:00. Я покладу свої картки на стіл і попрошу, щоб мене відпустили. Я розраховую впоратися до кінця ночі, тобто піти о 1 годині ночі і повернутися о 4 ранку перед роботою.

Незавидна ціль, коли в мене нема нічого для своїх людей і через упертість уряду (а тут я посварився з комісаром). Я повинен посивіти, поки сотні контролерів---- паразитів сидять і дивляться на…………

Я знаю, що у вас все йде від поганого до гіршого. І не тільки у вас, а й скрізь.

Я читаю ваші безрадісні газети і точно не думаю, що там, де мене немає, все добре. У нас погано. Це найгірший рік і найгірша зима Радянської Росії з 1924 року. Безсумнівно. Країна не видає хліба за планом, селян змушують і залишають кожен фунт (?). Вони переповнюють будівельні поселення і, оскільки нестача велика, погіршують становище. Кожна організація веде свою власну боротьбу, і, щоб звільнитися від відповідальності, центральний уряд перекинув на нас увесь розподіл продовольства, тобто до малих органів виконавчої влади, що суто відповідають за будівництво.

Що ми, пішаки, можемо робити там, де Уряд провалився --- не знаю. Справи похмурі, здається, скрізь.

Мої ноги все ще холодні, ні, холодніші, ніж коли я починав.

Я сьогодні вранці снідав «холодним», тобто хлібом (жахливої якості навіть у Росії, сіно та земля) і цукром (залишився з Харкова). Немає ні вугілля, ні дров. Отже, сьогодні вранці мій господар не розпалював вогонь, і тому я не мав «кіп'ятка». Але я більше не переживаю. Я впевнений, що виживу з мільйонами інших. Сьогодні пізно ввечері в «Станиці» я буду обідати в «Столовій» і забуду всі свої негаразди. Я б хотів напитися на одну ніч! Хотів би ще раз відчути свою улюблену Гору в дні моєї юності десь у безтурботні дні шкільних років!.... Я почуваюся тут холодно, дивно і чужо! ---------І я впевнений, якщо я повернуся до вас «додому», чи не сумуватиму я за певними свободами, за певними рисами, звичками, які я накопичую в цій країні? ……. чому вас тут немає?

Через велику кризу тут люди не розважаються, не зустрічаються в кафе, не платять один за одного, не запрошують один одного до дому; кожен живе для себе, бореться за своє, шматочки хліба і краплі «чаю» ----------

Час підходить до кінця. Я близько, відчуваю те саме.

З повагою до всіх вас.

Передайте цей лист моїм друзям. Це може їх зацікавити.

Ваш ДЖЕРРІ